Історія горілчаного бізнесу в Миколаєві – це про зухвалі амбіції, умілі ремесла та неспокійні часи. Це мандрівка крізь епохи. Коли Миколаїв, що виник як корабельна верф, поступово перетворювався на важливий економічний центр. І тут завжди з’являлися нові бізнес-ідеї. Найрізноманітніші. Включаючи й горілчане виробництво. Більше на mykolaiv.one.
Перші кроки
На межі XVIII та XIX століть, коли Миколаїв був молодим та перспективним містом, водночас із корабельними верфями тут зароджувався й алкогольний бізнес. Місцеві купці потроху розпочинали виробництво різних спиртних напоїв. Щоб задовольнити потреби простих робітників. Моряків. Торговців. Майстрів, які будували кораблі…
У цей період молодий Миколаїв відрізнявся від інших міст своїм унікальним географічним положенням. Наше місто не мало великої кількості земель для сільського господарства. Але мало відкритий доступ до Чорного моря. Це давало перевагу для торгівлі та імпорту сировини.
В той час, коли міста в центрі та на сході України зосереджувалися на землеробстві, Миколаїв почав шукати інші шляхи економічного зростання. Саме тоді в нашому місті з’явилися торгівля і виробництво.
Розвиток промислового виробництва горілки
У 1830-1840-х роках у Миколаєві почала активно розвиватися горілчана промисловість. Одним з провідників у цій сфері був місцевий купець, на ім’я Іван Дерев’янко. Він заснував тут перший великий спиртзавод.
Варто відзначити, що Дерев’янко був не лише вправним підприємцем, а й талановитим винахідником. Він розробив власні методи дистиляції для покращення якості продукції. Цей завод став потужним джерелом прибутку для миколаївської казни. А горілка з назвою “Миколаївська біла” стала символом місцевої горілчаної промисловості.
Особливістю цієї миколаївської горілки стала її прозорість і м’який смак. “Миколаївська біла” швидко здобула популярність навіть за межами нашого регіону. У той час, коли інші міста були зосереджені на кількісному виробництві продуктів низької якості, Миколаїв робив акцент на високій якості.
Так перша миколаївська горілка поступово завоювала репутацію “аристократичного” напою. Вона швидко ставала популярною навіть серед заможного населення Російської імперії.
Горілчаний бізнес в умовах політичних змін
Кінець XIX століття був для Миколаєва не простим. Вкрай не простим. Це був час випробувань. Реформи імператора Олександра II зумовили ряд економічних змін по всій території Російській імперії. Зокрема, запроваджена у 1894-му році монополія на виробництво алкоголю загрожувала приватним підприємцям. Неабияк загрожувала…
Та, на відміну від багатьох інших регіонів, миколаївським виробникам вдалося знайти способи продовжити свою діяльність. Вони заручалися підтримкою місцевих купців і організовували підпільне виробництво. Так миколаївський горілчаний бізнес знову продемонстрував свої особливості. Бо ж навіть в умовах жорсткої монополії місцеві виробники не зупиняли свою роботу.
В ті роки у Миколаєві зародилася своєрідна культура незалежності та творчого підходу до діяльності промисловості. Це дозволяло горілчаним виробникам залишатися на плаву. А в деяких випадках навіть розширювати свій вплив.
Період революції та становлення СРСР
Бурхливі події 1917-го року та подальша громадянська війна залишили глибокий слід у діяльності миколаївського бізнесу. Заводи зазнали реквізиції. Їхня продукція стала стратегічно важливим продуктом. Для армій. Горілка, яка з початку своєї появи символізувала свята і торгівлю, стала валютною одиницею. Її використовували як засіб обміну в умовах безладу.
Після встановлення влади СРСР в Миколаєві розпочалася націоналізація. Так, як і в інших містах. Більшість підприємств були закрито або об’єднано в державні монополії. Однак миколаївські горілчані майстри, які ще пам’ятали ремесло старих часів, потай зберігали свої знання та технології. Деякі рецепти вони навіть записували. Так їх передавали з покоління в покоління.
І хоч у радянські часи виробництво горілки стало контролюватися державою, миколаївська продукція й далі відрізнялася якістю та техніками дистиляції. Це залишалося унікальними для нашого регіону.
Горілчаний бізнес під час німецької окупації Миколаєва
Німецька окупація Миколаєва тривала з серпня 1941-го до березня 1944-го. Цей період залишив глибокий слід на міській промисловості. В тому числі й на горілчаній. Під час Другої світової війни Миколаїв був стратегічно важливим об’єктом. А сама алкогольна продукція отримала велике значення для потреб армії.
Окупаційна влада намагалася контролювати будь-які наявні ресурси. Тим самим визнаючи цінність місцевого спиртового виробництва. Фашисти використовували горілку для підтримки військових та тилових підрозділів Вермахту.
На заводах, які до серпня 1941-го виробляли хоча б якісь алкогольні напої, було запроваджено жорсткий контроль. Велику частину продукції було конфісковано.
Однак, попри жорсткий контроль окупаційної влади, частина миколаївських майстрів і працівників виготовляли спирт нелегально. У невеликих кількостях. Зберігаючи давні рецепти та технології. Це стало своєрідним спротивом. Своєрідним збереженням національної гордості… Коли навіть в окупації миколаївські ремісники залишалися вірними своїм традиціям.
В цей період горілчаний бізнес зазнав значних втрат. Бо після звільнення Миколаєва від німецької армії більшість підприємств потребували відбудови. Але тим не менш, майстри та працівники, які змогли пережити цей складний час, зберегли секрети виробництва. Це стало фундаментом для відродження миколаївського горілчаного бізнесу. Вже в післявоєнний час.
Відродження у пострадянський період
Зі здобуттям Україною своєї незалежності, у 1991-му році миколаївські горілчані виробники отримали новий шанс. Шанс на відродження своїх традицій. А поява приватного обладнання дозволила відкривати нові підприємства, які взяли за основу старовинні рецепти та відновили традиції миколаївського горілчаного бізнесу.
В цей час миколаївський горілчаний бізнес знову почав здобувати популярність. Та тепер вже на міжнародному рівні. Уявляєте?! Одним із найвідоміших миколаївських брендів горілки стала “Чорноморська”. Саме вона підкреслювала місцевий колорит та історичну спадщину.
В її складі була лише вода з міських джерел та деякі специфічні сорти пшениці. Стародавні рецепти та технології дозволили миколаївській горілці зберегти свій унікальний смак. Дозволили привабити нових споживачів.
Варто додати, що виробники з інших міст також неодноразово намагалися створити свої унікальні бренди горілки. Але миколаївські підприємці робили акцент на своїй унікальній історичній спадщині. Завжди. І саме це відрізняло їхню продукцію від конкурентів.
В кінці першої чверті XXI століття горілчаний бізнес у Миколаєві – це не просто виробництвом алкоголю. Це справжня гордість міста. Це символ спадщини, яка передавалася з покоління в покоління. Місцеві виробники попри всі труднощі змогли зберегти традиції якості та неповторного смаку. І саме це відрізняє нашу миколаївську горілку від продукції в інших містах.
Тож, як бачимо, історія миколаївського горілчаного бізнесу – це майстерність, винахідливість та непохитна віра у своє ремесло. Віра, яка змогла подолати всі перешкоди.