Друга світова війна стала періодом катастрофічних змін у всьому світі. Зокрема і в Миколаєві. Окупація нашого міста німецькими військами у серпні 1941-го року змінила економічний уклад і торгівельні зв’язки всього регіону. Економіка зазнала трансформацій. Колосальних трансформацій… Бо стала підпорядковуватись окупаційній адміністрації та суворим умовам воєнного часу. А більше про історію торгівлі у Миколаєві під час Другої світової війни читайте на сайті mykolaiv.one.
Економіка і торгівля в умовах окупації
Фашистська влада мала на меті повне використання ресурсів Миколаївщини. Як людських, так і товарних. Місцеві ринки, які раніше служили населенню, тепер були пристосовані для потреб окупантів. Всі торгівельні процеси регламентувала німецька адміністрація. Вона контролювала все. Ціни, постачання, розподіл товарів… Абсолютно все.
Водночас ця окупація супроводжувалася злиднями. Тотальним безгрошів’ям. Та голодом… Харчові продукти та велика кількість інших товарів найпершої необхідності були вилучені. На користь німецької армії.
В той час особливо постраждали жителі сіл Миколаївщини, оскільки їхні врожаї та всю худобу конфіскували. А місцеві жителі часто були змушені торгувати на “чорному ринку”, ризикуючи життям.
Хоч офіційні ринки й продовжували функціонувати, вони були під суворим контролем. Продавати дозволялося лише те, що не вилучили на користь окупаційних сил. Ринок на Соборній залишався важливим центром торгівлі. Як і до війни. Але асортимент товарів тут суттєво скоротився.
Основним місцем, де миколаївці могли знайти їжу та необхідні речі, був “чорний ринок”. Він функціонував у підпільних умовах. Торгівля там часто проводилася за принципом бартеру. Люди обмінювали особисті речі, прикраси чи одяг на харчі. Наприклад, золоті вироби на зерно, м’ясо або молоко.
Торгівля товарами в умовах дефіциту
Під час Другої світової війни торгівля в Миколаєві здебільшого була сфокусована на харчових продуктах, одязі та товарах для виживання. Картопля, хліб, сухарі, крупи, сіль… Це основні товари, які були в обігу.
Доставлене селянами зерно було справжнім “золотом” для голодуючих містян. Домашні консервації. Сушені фрукти. Трав’яні настої… Все це рятувало життя в умовах обмеженого постачання.
Ринки були центрами, де відбувалися обмінні операції. Проте навіть ці місця піддавалися суворому контролю з боку окупаційної влади, яка вводила квоти та збирала податки на привезені товари. Ризик контрабанди зростав буквально щодня. А продукти з “чорного ринку” часто були єдиним джерелом виживання для найбідніших миколаївців та миколаївчанок.
Унікальним явищем того часу було поширення кустарних товарів. Тканин ручної роботи, шкіряних виробів, плетених кошиків… Вони стали не лише засобом для виживання, а й свідченням винахідливості миколаївців. Адже мешканці нашого міста завжди знаходили спосіб зберегти свою культуру. І навіть у часи жорстокого голоду…
Гроші та їхній обіг під час війни
У період фашистської окупації грошова система в Миколаєві теж пережила колосальні трансформації. Тодішня влада ввела рейхсмарки та окупаційні карбованці. Вони швидко знецінювалися. Дуже швидко…
Миколаївці вважали ці гроші зовсім ненадійними й віддавали перевагу золотим прикрасам, сріблу та навіть старовинним монетам. Золотий ланцюжок чи родинна реліквія часто були ціною шматка хліба чи ліків.
“Чорний ринок” працював за власними правилами. Тут в обігу була валюта, яку визнавали лише в неформальних угодах. Після звільнення Миколаєва радянська влада відновила обіг рублів. Однак і ці гроші втратили свій авторитет. Тож люди переважно обмінювали товари на товари. Бартер для них був найнадійнішою формою економічного обміну.
Будь-які грошові операції завжди супроводжувалися підвищеною недовірою. А своєю чергою міські економісти намагалися відновити довіру людей до фінансових інститутів. Вони вводили нові правила торгівлі та встановлювали контроль над ринками.
Як миколаївські родини виживали завдяки торгівлі?
Під час Другої світової війни Миколаїв став ареною людських драм. Кожен прожитий тут день вимагав винахідливості та мужності. Родина Гнатенків, наприклад, жила у районі сучасного Заводського проспекту.
Ганна Гнатенко, залишившись із трьома дітьми після мобілізації чоловіка, торгувала на місцевому ринка саморобними виробами. Вона разом із сусідками шила одяг із залишків тканин, зібраних у напівзруйнованих будинках. На ринку Ганна обмінювала ці речі на крупи, олію або цукор. І всі продукти вона розподіляла серед своїх дітей.
А ось історія Марії Воробйової, яка в період окупації працювала в пекарні. Вона ризикувала життям, ховаючи частину випічки для продажу на базарі. Кілька разів її ловили патрулі. Та завдяки друзям вона уникала покарань. Кошти від торгівлі хлібом Марія використовувала для допомоги старшим сусідам, які не могли самостійно забезпечити себе їжею.
Окремо варто згадати й про молодого хлопця з Миколаєва Івана Столяренка. Він, залишившись сиротою, почав торгувати дровами. Його історія стала відомою завдяки сусідам, які допомогли йому знайти роботу в одній із майстерень. Торгівля допомогла йому не лише вижити, але й зібрати гроші для переїзду до іншого міста після війни.
Кожна така історія – це портрет незламності миколаївців. Кожна така історія це віддзеркалення того, як люди попри всі труднощі, знаходили спосіб підтримувати себе та близьких. Торгівля була для них не просто засобом заробітку, а проявом людяності й сили духу.
Ключові торгівельні локації Миколаєва
Під час німецької окупації торгівля у Миколаєві здебільшого стала підпільною діяльністю. Порушення офіційних правил і умов фашистської влади стало звичним явищем для містян. Торгові локації по всій території Миколаєва стали не лише місцями обміну товарами, а й важливими культурними осередками.
1. Центральний ринок (сучасний ринок на вулиці Соборній).
Центральний миколаївський ринок був одним з найголовніших торгових осередків під час Другої світової війни. Він знаходився в самому серці міста на вулиці Соборній. Поруч із площею Леніна (сучасна площа Соборна).
У період окупації та під час війни цей ринок став важливим місцем обміну товарами. Тут місцеві жителі обмінювали продукти, тканини, домашні речі…. Часто торгівля тут проводилася підпільно. Бо багато товарів продавали без відповідних дозволів.
Варто відзначити, що багато миколаївчанок продавали тут навіть свої саморобні вироби. Продавали абсолютно все. Від одягу до продуктів, вирощених у присадибних господарствах.
2. Торгова площа на ринку “Стара база”.
Ще одним важливим торговим осередком у роки війни була стара база на південному заході Миколаєва. Вона знаходилася біля порту. Ринок на “Старій базі” відзначався особливою активністю. Тут продавалися продукти, що надходили з навколишніх сіл і навіть з деяких сіл Одеської області.
Місцеві фермери, рибалки та навіть робітники з суднобудівних заводів постачали на цей ринок продовольство та різноманітні товари народного вжитку. Оскільки цей ринок був віддалений від центру, його також часто використовували для підпільної торгівлі.
3. Миколаївський ринок на Привокзальній площі.
Привокзальний ринок у Миколаєві був важливим торговим пунктом як до, так і після війни. Він знаходився неподалік залізничного вокзалу. І завдяки цьому тут було зручно торгувати з іншими містами та здійснювати перевезення товарів.
Під час Другої світової війни ринок залишався одним із ключових місць для постачання продовольства та інших необхідних товарів. Бо ж мав пряме сполучення з іншими частинами країни.
4. Ринок “Ляля”
Ринок “Ляля” розташований на південь від центру Миколаєва. Під час німецької окупації він став важливим торговим пунктом. Це торгівельне місце було популярним серед місцевих жителів завдяки своєму місцезнаходженню. Тут можна було купити харчові продукти, тканини, та будь-які предмети побуту. Торговці на ринку “Ляля” часто мали справу з підпільними організаціями.
Ці ринки та торгівельні локації стали не лише місцями для обміну товарами, а й справжніми осередками людської активності. В цих місцях відбувався економічний та культурний обмін. Саме тут миколаївці знаходили можливість вижити. Вижити в найскладніші часи.