Заслужений діяч мистецтв України, голова Миколаївського клубу жінок – художниць, керівник галереї мистецтв Чорноморського державного університету ім. Петра Могили Серафима Сенкевич бачила світ яскраво. Її полотна наповнені буянням фарб, посмішок, легких жестів та самого життя. На жаль, її вже немає з нами, але вона залишила по собі добру пам’ять та мальовничі роботи. Більше на mykolaiv.one.
Галерея мистецтв в університеті
У 2022 році миколаївці вшанували талановиту художницю відкриттям її персональної виставки та пам’ятної стели в Чорноморському національному університеті ім. Петра Могили. Але виставка проводилася вперше без участі самої Серафими Сенкевич, адже за рік до цього вона покинула цей світ через важкі наслідки ковіду.
«Галерею мистецтв імені Серафими Сенкевич» не просто так має таке посвячення. На початку 2000-х років художниця брала найактивнішу участь у створенні виставкової зали у приміщенні ВНЗ. Адже багато років до того її надихнули приклади британських вищих навчальних закладів. Мандруючи Англією, Серафима Сенкевич збагнула, що популярна там ідея створювати галереї в університетах підіймає рівень культури серед молоді, сприяє розвитку їх кругозору у мистецтві. І тоді миколаївська художниця твердо вирішила, що необхідно втілити цю чудову ідею у життя в форматі Миколаєва. Так й було створено першу у місті галерею на базі ВНЗ, завідувачкою якої була сама Сенкевич. На момент, коли галерея відсвяткувала свій 24-й день народження, там відбулося вже понад п’ятсот виставок. З того часу різні покоління студентів, викладачів та просто гостей закладу мають змогу побачити картини відомих та миколаївських митців та початківців, отримати моральне задоволення, трошки відпочити на позитивній нотці. Доступ до галереї, створеної легендарною художницею, завжди вільний, адже мистецтво повинно бути вільним.
Життєрадісність на полотнах
Про Серафиму Федорівну казали, що вона з дитинства відрізнялася оптимізмом та рухливістю, завжди була чуйною, доброзичливою та готовою допомогти. Ця жінка завжди була оточена людьми. Вона, як магніт, притягувала до себе всіх навколо. Її творіння наповнені темпераментною колористикою та пристрастю. Кожна картина — яскравий танець природи, живі емоції, любов до всього живого, передчуття щастя. Коли вдивляєшся у ці картини, починаєш чути, як теплий вітер грає листям дерев та гладить траву. Затишні молдавські Кодри, безмежні зелені карпатські хвилі, золоті миколаївські степи та стрімкість річок — це все Серафима Сенкевич. Деякі миколаївські мистецтвознавці навіть оцінювали її роботи, як ті, що дихають свіжістю та надихають на легке забуття тривог та подолання проблем.
Картини художниці користуються глибоким інтересом по всьому світу. Вони знаходяться у багатьох відомих музеях, а також прикрашають приватні колекції не тільки України, а й Франції, Молдові, Угорщині, США, Німеччині, Японії, Словаччині тощо.
Сім’я та справа всього життя
Народилася майбутня художниця в молдавському селі Олішкани. Неймовірна природа та виховання, якого дотримувалися у родині, створювали естетичний смак Серафими. Всупереч багатодітності, батьки приділяли увагу особливостям всіх своїх чад. Спираючись на те, як ніжно вона описувала у спогадах своїх батьків, можна допустити, що ці люди зробили вагомий внесок у формування дочки, як художниці.
Дослідники біографії Серафими Сенкевич стверджують, що прізвище її непросте. Кажуть, один з її братів колись з’ясував, що у ХІХ столітті їхній рід очолював один з Сенкевичів, чия революційна діяльність призвела до подальшого гоніння з боку польської влади. Отже, члени родини «розсипалися» по території колишньої Російської імперії через політичне переслідування. Пращур батька Серафими обрав собі місце в Молдавії. Сенкевичі поступово асимілювали. Саме тому, Серафима Федорівна мала пекучу молдавську красу та польське прізвище.
Своїх батьків вона дуже любила та шанувала. Про тата розповідала, що він був відмінним бондарем, робив діжки, що робило його популярним майстром у рідному селі. Чоловік мав особливий легкий характер, завжди доброзичливо поводився з іншими людьми, любив жартувати з друзями та був впевненим у собі. Серафима Федорівна каже, що ніколи не бачила його сумним.
«Мій тато – дорогий, сильний, найкрасивіший, найдобріший…Мама — зеленоока молдаванка. Дуже гарна, зі шкірою, наче персик. Вони були ідеальною парою», — згадувала художниця.
Також Серафима Сенкевич розповідала історію, про загибель свого діда, якого до смерті забили односельці, щоб викрасти скарб, який він знайшов і викопав на городі. Батьку Серафими тоді було тільки дев’ять років. Але, коли він став дорослим, то міцно помстився злодіям та вбивцям. Ті змушені були втекти з села. Після цього Федір Сенкевич став мати величезний авторитет.
Про свою маму Серафима казала, що та ніколи не підвищувала голос на своїх дітей, а їх в неї було одинадцять. Але одного погляду матері було достатньо для того, щоб був порядок.
У сім’ї Сенкевичів ніхто не займався малюванням. Але досить активно займалися килимарством. Від бабусі художниця мала сімейну реліквію — килим, який старенька виткала на межі попередніх століть.
Освіта
Серафима з дитинства мала живу уяву та була мрійницею. Малювати вона почала ще у дворічному віці. В неї вдало виходило роздивитися до дрібничок навколишній світ, а потім відтворити це в малюнку. Цікавим фактом є те, що першим побачив талант дівчинки німецький окупант, який був розквартирований у цій сім’ї під час війни.
У школі Серафима малювала стінгазету. А згодом, випадковість вказала їй подальшій її шлях. Шлях до власного покликання.
Сестра Серафими Федорівни працювала у медицині, а серед пацієнтів виявився живописець. Він розказав сестрам про Кишинівське художнє училище ім. І. Рєпіна і дав його адресу. Згодом Серафима вступила до цього навчального закладу та отримала багато знань та нового досвіду, завдяки чудовим викладачам.
На початок 60-х років творчий арсенал Серафими налічував чисельні Всесоюзні та республіканські виставки. На своїй першій персональній виставці художниця запропонувала глядачам шістдесят картин.
Вона отримала членство у Спілці художників Молдови.
Миколаївське життя
У 1971 році Сенкевич переїхала в Миколаїв. Разом із чоловіком-колегою вони оселилися новому на той момент Будинку художників, в якому була розташована також її велика майстерня, де автору статті пощастило побувати.
У той час в Миколаєві з’явилося відділення Спілки художників СРСР, до якого Серафима Федорівна незабаром приєдналася. Відтоді почалося неймовірне життя: художні аукціони у Лондоні, Берлині, Амстердамі, Парижі, справжнє світове визнання.
Її ставлення до сучасного мистецтва було досить лояльним. Вона розуміла, що часи змінюються, змінюються смаки та світосприйняття художників.
З приводу цього вона казала: «Те, як пише нове покоління, не схоже на те, як писало попереднє, але так і має бути».
Декілька десятиліть художниця вела також дитячу секцію з естетичного виховання. Була організатором численних дитячих виставок, а також проводила конкурси малюнків на асфальті.
Серафима Сенкевич бачила красу в усьому. Надихалася сама та надихала інших. З радістю та любов’ю вона несла світло до людських сердець через свої прекрасні полотна.