Уявіть… Ви стоїте на Петрівській площі Миколаєва, вдивляючись у змінені фасади та вимощену бруківку. А під ногами – шари часу, залишки основ старих торгових рядів, сліди возів, крамниць і людської метушні. Ця площа – мов жива хроніка. Тут переплітаються історії купців, ремісників і місцевих мешканців. Але як саме виник тут ринок? Хто творив його обличчя? І які драматичні події змінили його назавжди? У цьому лонгріді на сайті mykolaiv.one читайте про те, як змінювалася ринкова сутність Петрівської площі в Миколаєві.
Передісторія й початкові торгівельні осередки Миколаєва
Перед тим, як на Петрівській площі постав ринок, торгівля в Миколаєві вже існувала на інших локаціях. У першій чверті ХІХ століття торговці працювали на Магістратській вулиці (сучасна – Соборна площа), у Грецьких рядах на Адміральській та в Гостинних рядах на Соборній. До 1820-х років наше місто згадується як важливий торговий пункт на межі губерній, з активним обміном сільськогосподарських товарів і ремісничих виробів.
У 1822 році в документах з’являється назва “Привозна площа” для ділянки, де продавали товари з возів – “з привозу”. Але ця площа ще не виконувала обов’язків великого ринку – її роль була підсобною, тимчасовою, поки міський уряд не визначив окреме місце для повноцінної торгівлі.
Особливу роль у визначенні місця під ринок відіграв військовий губернатор Миколаєва Олександр Степанович Грейг (згодом – адмірал). За його адміністрації (середина 1820-1830-х років) було ухвалено виділити велику ділянку під майбутній базар, оскільки місто зростало, і торгові потреби наростали.
Таким чином, ще за крок до появи ринку на Петрівській площі утворився контекст: існували торгові локації, був адміністративний намір централізувати торгівлю, і зростав попит із припортового міста.
Відкриття ринку на Петрівській площі
За спогадами й місцевими джерелами, ринок на Петрівській площі офіційно відкрився у 1861 році. Ця дата ознаменувала старт нової ери – від дрібної торгівлі до масштабного торгівельного центру. Площа, що стала так званим “Привозом” у цьому районі, отримала нове значення.
Ринок розміщувався біля річки Інгул – важливого водного шляху. Це забезпечувало зручне транспортування свіжої риби, фруктів і зерна. Уже в перші роки роботи на ринку продавали не лише місцеві, а й імпортні харчові продукти. Наприклад, пароплавами ввозили фрукти з Криму, спеції – з Османської імперії.
Спочатку торгові лавки мали дерев’яну конструкцію. Та до початку XX століття частина ринку була перебудована. Відтоді лавки цегляні, з черепичними дахами й декоративними арками. До 1910 року площу електрифікували, це дозволило працювати навіть після заходу сонця.
У 1860-1880-ті роки ринок вже займав площу кількох кварталів: між вулицями Херсонською (нині – Центральний проспект), Привозною (Панаса Саксаганського), Соборною та Глазенапівською (сучасна вулиця Захисників Миколаєва). У межах цього простору були спеціалізовані ряди: “м’ясний ряд” із льодовиками в підвалах, рибні крамниці, тріскодільня, інші крамниці.
Розквіт наприкінці ХІХ – початку XX століття
Наприкінці XIX століття ринок на Петрівській площі став одним із ключових вузлів торгівельного потоку Миколаєва. Населення міста у 1897 році становило приблизно 50 000 осіб. На той час на ринках в Миколаєві працювало понад 250 торговців.
У ніч з 3 на 4 квітня 1895 року сталася велика пожежа, внаслідок якої згоріли близько 225 крамниць на базарі. Ця пожежа стимулювала перебудову та зміцнення конструкцій, перехід від дерев’яних споруд до цегляних або змішаних. У 1883 році Петрівську площу вимостили гранітною бруківкою, щоб мінімізувати пил і покращити умови руху між рядами.
На картах 1832 року інженером-полковником на прізвище Крештмар уже були позначені “крамниці для продажу м’яса”, “м’ясний ряд”, “Міську вагівню”, “Привізну площу”… Ці позначення збереглися та трансформувалися до кінця ХІХ століття в фізичні структури.
Миколаївські торговці, як-от Іван Ковальчук і Петро Бойко, згадуються в місцевих легендах як символи тієї епохи. Оскільки вони відкривали крамниці з м’ясом, рибою чи тканинами, які витримували десятиліття трансформацій.
Таким чином, на межі століть ринок уже не був просто місцем продажу – він став символом економічної могутності Миколаєва, центром комерційного тяжіння півдня України.
Випробування війнами й революціями
Перша світова війна (1914-1918 роки) завдала удару по ринковому житті Миколаєва. Багатьох чоловіків мобілізували, постачання продуктів скоротилися, і ринок наприкінці війни фактично перетворився на місце обміну домашніх продуктів: картопля, зерно, молоко, яйця.
Революція 1917 року й громадянські конфлікти призвели до перерозподілу прав власності: ринок на Петрівській площі перейшов у комунальне управління. А центральний ринок став “Міським ринком №1”. На його території активно відкривалися павільйони для м’яса і молока.
В період Другої світової війни (1939-1945 роки) Петрівський ринок став ареною як офіційної, так і тіньової торгівлі. За радянськими свідченнями, люди обмінювали тут коштовності на продукти. У 1941-1944 роках, під час німецької окупації Миколаєва, ринок поніс значні руйнування: багато будівель були пошкоджені та зруйновані, лавки спалені та розграбовані…
Після визволення міста почалося відновлення. Частина торгових рядів була відремонтована в стилі радянської доби, деякі – переплановані під нові функції. У післявоєнному Миколаєві Петрівський ринок уже не мав такого масштабу, як до війни, але залишався важливим торговим вузлом для центральної частини міста.
Трансформації у радянський та пострадянський періоди
У 1950-1960-х роках Петрівський ринок впорядковували згідно з планами центрального господарства. Тоді встановлювалися нові кіоски, облаштовувалися павільйони, вводилися нормовані робочі місця.
У 1980-х роках вночі на ринку працювала підсвітка залишки електрифікованого простору. Це дозволяло продавати навіть у вечірній час. Після 1991 року та в перших роках незалежності України ринок, як і інші комунальні об’єкти, переходив в управління місцевих рад. Дещо зменшилася роль централізованого планування, з’явилась приватна ініціатива.
У 2000-2010-х роках Петрівський ринок почав конкуренцію з супермаркетами й торговими центрами. Частина торговців переселилась у нові районні ринки, інші – адаптувалися, продаючи нішеві товари: спеції, делікатеси, імпортні смаколики…
У 2022 році під час російсько-української війни функціонування ринків у Миколаєві серйозно ускладнилося. Наприклад, Центральний ринок частково закрився, близько половини підприємців повернулися лише з 22 березня. Хоч Петрівський ринок не згадується докладно в останніх репортажах, загальна економічна напруга торкнулася і його – постачання, логістика, покупецька спроможність сильно постраждали.
У міському просторі Петрівська площа межує з вулицями Центрального проспекту, Панаса Саксаганського, Соборною та Захисників Миколаєва. Це важлива вузлова точка, через яку проїжджають містяни. Тому пересувна торгівля (візки, пересувні кіоски) тут зберігається навіть під час повномасштабного вторгнення в Україну.
Таким чином ринок, який колись був імперським торгівельним вузлом, опинився в нових умовах ринкової економіки, з конкуренцією, регуляцією та стресами війни.
Джерела:
- https://ukrssr.com.ua/mikolayivska/ekonomichniy-i-politichniy-stan-mikolayiva-na-pochatku-xx-stolittya
- https://shron1.chtyvo.org.ua/Levchenko_Larysa/Istoriia_Mykolaivskoho_i_Sevastopolskoho_viiskovoho_hubernatorstva_1805_1900.pdf
- https://ukrssr.com.ua/mikolayivska/pislyavoyenne-vidnovlennya-mikolayiva