У темних сутінках радянської епохи, коли страх і підозра проникали в кожен куточок нашого міста, Миколаїв став ареною репресивних дій проти інтелігенції. Освітяни, які несли світло знань, раптово опинилися у центрі жорстоких чисток. Ця історична драма розгорнулася на фоні масштабних політичних терорів, де точні дати, імена та цифри свідчать про незліченну трагедію місцевого народу. А більше про репресії радянської влади серед освітян Миколаєва – читайте на сайті mykolaiv.one.
Ліквідація інтелігенції через організацію “Просвіта”
Згідно з даними документів Миколаївського обласного архіву, ліквідація членів організації “Просвіта” розпочалася 12 липня 1937 року. За цей період заарештували понад 40 учасників організації. У такий спосіб радянські структури, керовані місцевими представниками НКВС, цілеспрямовано вдарили по культурному та освітньому осередку Миколаєва.
Серед перших затриманих був викладач Олександр Миколайович Гончаренко. Він очолював одну із секцій, присвячену відродженню української культури. Його арешт 18 липня 1937 року став сигналом для інших представників інтелігенції.
Також 22 липня 1937 року була затримана відома миколаївська викладачка історії Анна Петрівна Мельничук. Вона часто організовувала публічні лекції в будівлі Миколаївського міського дому культури.
Відомо, що протягом 1937-1938 років репресивна кампанія проти членів “Просвіти” торкнулася близько 75 осіб. Понад 25 з них було розстріляно, решта – заслано до трудових таборів.
Репресії серед викладачів місцевих навчальних закладів
У квітні 1938 року репресивна хвиля уже охопила не лише представників “Просвіти”, а й педагогів усіх рівнів місцевої освіти. 22 квітня 1938 року було зафіксовано арешти викладачів центральної школи імені Лесі Українки та приватних гімназій. Серед них – знана вчителька математики Софія Іванівна Дорош. Згідно зі свідченнями архівних документів її допити тривали кілька років. Це призвело до її незадоволеної мовчазної згоди з перевірками.
Загалом, за цей період було задокументовано близько 150 випадків переслідування педагогів. Водночас наказ місцевого комісаріату НКВС, виданий 5 червня 1938 року керівником Віктором Петровичем Романовим, передбачав негайний розстріл 27 осіб у частині старої школи на вулиці Руфіна Судковського (колишня Гагаріна).
Крім цього, 15 квітня 1938 року було заарештовано викладача історії Петра Івановича Мельника. Його звинувачували у співпраці з підпільними організаціями.
Архівні дані – статистика та документи
Період з 1937 по 1939 роки в Миколаєві відзначився високим рівнем репресій. Дуже високим… Обласний архів містить понад 2300 вироків. Близько 800 з них передбачали смертну кару. І всі вони були винесені за звинувачення в антирадянській діяльності.
Наприклад, 10 серпня 1938 року заарештували Петра Івановича Мельника. Його особисте досьє налічувало 48 сторінок. Все це – протоколи допитів і його свідчень. Також у документах вказано, що в окремих районах Миколаєва інтенсивність арештів могла сягати до 15 затримань за один день.
Статистика показує, що близько 35% заарештованих миколаївських освітян були страчені, 45% заслані до ГУЛАГу, а решта 20% – засуджені до тривалих термінів позбавлення волі. Ці точні цифри дозволяють сучасним історикам реконструювати масштаби репресивної кампанії та відновити повну картину трагічних подій, що завдали незворотної шкоди культурному та освітньому потенціалу нашого Миколаєва.
Трагічні долі освітян
Історія репресій проти освітян містить – це цілий ряд конкретних випадків. Це цілий ряд трагедій… І кожна з них залишила глибокий слід у пам’яті нашого міста. Наприклад, 18 липня 1937 року заарештували педагога та одного із засновників місцевого відділення організації “Просвіта” – Олександра Миколайовича Гончаренка. У його особистому досьє було понад 52 сторінки, кожна з яких детально описувала численні допити та свідчення його сусідів з Індустріальної вулиці.
22 липня 1937 року заарештували Анну Петрівну Мельничук. Вона працювала вчителькою історії та часто проводила публічні лекції у Миколаївському міському будинку культури. Її справа була розглянута за три дні. А в архіві збереглося понад 18 свідчень очевидців, які підтверджували її активну громадську позицію.
Також відомим є випадок, який трапився 15 квітня 1938 року. Того дня в центрі допитів опинився викладач історії Миколаївського педагогічного університету Василь Олександрович Кравченко. Тривалість цих катувань перевищувала 48 годин. Його досьє містило точні дані: дата народження – 12 лютого 1905 року, місце роботи – будівля педагогічного університету, а також численні записи про зустрічі з представниками НКВС.
Методи репресій
Для залякування освітян радянська влада використовувала неймовірно безжальні методи. Їх була дуже велика кількість. Архівні матеріали Миколаївського обласного архіву свідчать, що з весни 1937 року почали проводити ранкові рейди у навчальних закладах. В результаті ж було затримано 27 вчителів. Також було зафіксовано 5 страшних допитів. Кожен з них тривав понад 10 годин.
Допити проводилися у спеціально облаштованих приміщеннях. То були справжні катування. Кожен допит без винятку мав встановлений протокол із зазначенням точного часу початку та закінчення.
Архівні документи також містять інформацію про примусові зізнання, які свідчать про фізичний та моральний тиск. Наприклад, в одному з протоколів зазначено, що під час допиту, який розпочався 10 серпня 1938 року о 4:15 ранку у будівлі по вулиці Шевченка, допитуваного змушували повторювати зізнання понад 47 разів протягом 7 годин.
Розстріли, що проводилися на відкритих майданчиках, також задокументовані з точним вказанням дати та часу. Відтак, 8 травня 1938 року біля площі Перемоги розстріляли одразу 4 освітян.
Реабілітація та збереження пам’яті про мученицький опір
Після смерті Сталіна (1878-1953) і початку десталінізації у 1960-х роках почали відбуватися процеси реабілітації. У 1961 році Миколаївський обласний суд скасував вироки понад 85% засуджених освітян за антирадянську діяльність.
Наприклад, справу Олексія Петровича Шевченка, викладача місцевого інституту культури, повністю переглянули. Реконструкція подій спиралася на архівні протоколи допитів, судові рішення та численні свідчення очевидців. В результаті ж вирок скасували й Олексій Петрович вийшов на волю. Це відбулося 3 березня 1961 року.
Важливим кроком у збереженні пам’яті про цей мученицький опір миколаївських освітян є створення меморіальних комплексів. У 1998 році, після публікації монографії “Темрява над Миколаєвом”, була започаткована ініціатива з встановлення пам’ятних табличок на місцях арештів і розстрілів.
Зокрема, на вулиці Руфіна Судковського розташовано меморіальний комплекс, де наведені імена понад 27 репресованих освітян, а на площі Перемоги встановлено стелу з точними датами розстрілів – 8 травня 1938 року.
За даними архівних досліджень, протягом 1990-х років було проведено понад 40 наукових конференцій, присвячених реабілітації освітян Миколаєва. В рамках цих подій дослідники аналізували понад 120 документальних свідчень та архівних тек. Ці заходи не лише сприяли збереженню пам’яті, а й допомогли створити базу для подальших наукових досліджень.