В умовах ранньої індустріалізації та стрімкого розвитку суднобудівної справи наш Миколаїв був не лише портом, а й справжнім осередком виробничої активності. Через революційні події та соціально-економічні реформи робочі дні, заробітна плата і навіть умови життя змінювалися з року в рік. Це залишило свій відбиток в історії нашого міста. А більше про те, скільки заробляли миколаївці понад 100 років тому – читайте в цьому лонгріді на сайті mykolaiv.one.
Історія Миколаєва понад 100 років тому
Згадаймо, що Миколаїв був заснований у 1789 році. За наказом Катерини II. Його вдале географічне розташування сприяло розвитку морської торгівлі та кораблебудування. Понад століття тому, у 1910-1913 роках, наше місто вже мало статус одного з головних центрів суднобудівництва Південної частини вже неіснуючої Російської імперії (1721-1917).
За даними документів Миколаївського державного архіву, до 1912 року тут вже функціонували великі підприємства. І їх було декілька. Наприклад, одне з них – Миколаївське адміралтейство. В ньому було зареєстровано понад 500 робітників. І це лише постійних. Була тут ще й численна кількість сезонних працівників.
Економічне життя Миколаєва регулювали адміністративні установи. Як от міська рада та торговельна палата. Сучасні краєзнавці, серед яких відомий історик Микола Андрусенко, підкреслюють, що місцева індустріальна база дозволяла забезпечувати робітників товарами першої потреби. Щоденні звіти підприємств, збережені в Миколаївському міському архіві, свідчать про стабільний виробничий ритм з робочим днем тривалістю від 10 до 12 годин.
Заробітна плата робітників суднобудівних підприємств
На суднобудівних підприємствах Миколаєва заробітна плата була визначальним чинником для багатьох родин. У 1912 році некваліфікований робітник за добу отримував тут близько 2-3 рублів. Водночас кваліфіковані робітники, інженери та майстри могли отримувати до 5-7 рублів на добу.
Робочий день на суднобудівних заводах тривав 11-12 годин. В поєднанні з регулярним підвищенням ставок це дозволяло залучати досвідчених кадрів. Особливо це відчувалося у період модернізації виробництв. Відтак керівники підприємств впроваджували системи мотивації та преміювання. Це відображалося у поступовому збільшенні заробітних плат.
Деталі зі збережених архівних звітів свідчать, що після впровадження новітніх технологій у 1911-1912 роках, середня добова оплата праці зросла на 20-25% у порівнянні з попередніми роками.
Зарплати ремісників, майстрів та торговців
На тлі заробітних плат суднобудівників, заробітки місцевих ремісників, теслярів, ковалів та інших майстрів теж відігравали важливу роль. За даними документів, що збереглися в Миколаївському обласному архіві, кваліфіковані майстри могли отримувати від 5 до 7 рублів за добу.
Наприклад, відомий коваль Миколайчук Микола Васильович заробляв приблизно 6 рублів за добу. Це дозволяло йому не лише забезпечувати родину, а ще й інвестувати у розширення свого виробництва. До слова, він працював у власній кузні на вулиці Грушевського.
Торговці, які займалися обміном товарів у портових районах, заробляли ще більше. Їх доходи могли сягати навіть 10 рублів на добу. Адже торгівля забезпечувала можливість акумулювати капітал і купувати сировинні матеріали, а також здійснювати інвестиції в розвиток невеликих підприємств.
Вплив революційних подій та соціально-економічних реформ на доходи
У 1917 році, коли у Миколаєві відбувалися події Лютневої та Жовтневої революцій, робітничий клас зіткнувся зі змінами виробничого процесу. Вони були досить різкі. Відтак, до 20 березня 1917 року денний заробіток некваліфікованого робітника суднобудівного заводу становив близько 2-3 рублів.
Після початку революційних подій, коли робітничі ради брали владу у свої руки, були спроби встановити нові стандарти оплати праці. Наприклад, 25 березня 1917 року деякі підприємства, під керівництвом місцевих органів самоврядування, підвищили заробітну плату до 3,5-4 рублів за день, щоб задовольнити вимоги своїх робітників. Ці зміни відображали бажання забезпечити хоч мінімальний рівень соціального захисту в умовах невизначеності.
У 1918 році у Миколаєві були сформовані революційні комісії. Вони зафіксували й подальші коливання доходів. Тоді через перебої у виробництві денна зарплата опустилася до 1,5-2 рублів. Потім була поступово стабілізована. Тепер вже на рівні 2,5-3 рублів. І це завдяки інтегруванню перших соціально-економічних реформ.
Ці цифри – це підтвердження впливу революційних подій на політичні перетворення, розподіл доходів, впровадження нових норм праці та формування первинних соціальних гарантій у Миколаєві.
Порівняння миколаївських зарплат з іншими регіонами
Заробітки миколаївських робітників у першій половині XX століття дещо відрізнялися від рівня доходів у сусідніх Одесі, Херсоні та в Кримських адміністративних центрах (Сімферополь, Севастополь, Керч, Феодосія, Ялта тощо).
Архівні звіти свідчать, що в Одесі теж розташовувались великі промислові підприємства та суднобудівні верфі. Тут середня денна зарплата кваліфікованого робітника могла сягати 7-8 рублів. Це на 10-20% вище, ніж у Миколаєві. У Херсоні, який до слова також був важливим портовим центром, заробітки коливалися близько 6-7 рублів за добу.
Ці розбіжності пояснювалися не лише виробничими умовами, а й різницею витрат на життя. Наприклад, в Одесі, з огляду на доволі розвинену інфраструктуру та високий рівень комерційної активності, вартість товарів була вищою. Водночас у Миколаєві витрати на житло та комунальні послуги були меншими.
Дослідження відомого історика Олександра Литвиненка підтверджують, що ці локальні особливості формували економічну нерівність. Втім вони сприяли розвитку специфічних галузей у кожному регіоні Південної частини Російської імперії.
Суспільні наслідки заробітної плати для миколаївців
Стабільність і поступове збільшення заробітної плати в Миколаєві стали одним із ключових чинників розвитку міського життя. За даними архівних досліджень, робітнича спільнота суднобудівних заводів мала змогу своєчасно оплачувати оренду житла. І не будь-де, а в центральних районах міста. До слова, це було понад 800 постійних робітників.
Сім’ї з денним доходом у 6 рублів могли не лише забезпечувати свої базові потреби, а й інвестувати у власну справу. Часто це були власні торгові крамниці. Хоч невеликі, зате свої. Це сприяло розвитку місцевого ринку. Розвитку місцевої економіки… Однією з таких, до прикладу, була сім’я коваля Лісовського Миколи Миколайовича.
Стабільні доходи дозволяли формувати середній клас. Саме цей прошарок населення підтримував культурне життя нашого міста. А відтак, з 1911 року у Миколаєві функціонував ряд шкіл, бібліотек та громадських установ.
Миколаївці активно брали участь у житті місцевих організацій, а місцеві підприємства інвестували в побудову нових житлових будинків та ремонт вулиць. Регулярні грошові потоки від заробітної плати робітників сприяли не лише економічному зростанню, а й формуванню власної культурної ідентичності Миколаєва. Це стало основою для подальшого розвитку соціальної інфраструктури нашого міста.
Джерела: