У ХХ столітті в Миколаєві було зосереджено безліч виробництв та фабрик найрізноманітнішого профілю: як легкої, так і важкої промисловості. Виробництва функціонували на повну, а продукція, що випускалася у Миколаєві, була відома не лише на теренах міста та країни, а й за кордоном. Багато підприємств пережили непростий час Другої світової війни і продовжили свою роботу в повоєнний час, проте все ж таки припинили свою діяльність на рубежі ХХІ століття або вже в новому столітті. Пропонуємо згадати деякі з них. Детальніше на mykolaiv.one.
Миколаївська взуттєва фабрика на Соборній
Якийсь час тому, взуттєва фабрика в Миколаєві розташовувалась у самому серці міста: на перетині вулиць Соборна та Херсонська (прим. совр. пр-т Центральний). Двоповерхова велика будівля була збудована на початку ХХ століття купцем Михайлом Голубовим. Історія свідчить, що взуттєве виробництво під назвою «Взуттєва фабрика Г. Когана» було відкрито 1914 року. Це було перше взуттєве виробництво у Херсонській губернії, до якої на той час і належав Миколаїв.
Історик та краєзнавець Дмитро Заковоротний про цю фабрику згадував, що фабрика відшивала якісне модельне взуття, а охочі замовити взуття на виробництві ставали у довгі черги, до ночі. Стояв він і сам у такій черзі, за підсумком придбавши білі парусинові туфлі на шкіряній підошві.
Цікавий факт: якщо вірити заміткам Дмитра, то миколаївці на той час любили призначати зустрічі в районі взуттєвої фабрики (на перетині Соборної та Херсонської). Там знаходився великий залізничний годинник, де зустрічалися молоді закохані пари, і звідки вони починали свої прогулянки Соборною. Мало що змінилося у звичках миколаївців із того часу.
Будівля взуттєвої фабрики у Миколаєві проіснувала до 1971 року, після чого була знесена.
Швейна фабрика імені Кірова, а потім – “Евіс”
Державна фабрика ім. С.М. Кірова, а саме так називалася швейна фабрика «Евіс» спочатку, була заснована у 1926 році. Виробництво займалося пошиттям одягу для миколаївців, а також усієї України.
За часів Другої світової було прийнято рішення евакуювати виробництво у більш віддалені області, тому потужності фабрики були перенесені до Сибіру, де виробництво й функціонувало. Через декілька років після закінчення війни, 1953 року, на базі колишньої швейної фабрики у Миколаєві вирішили створити нове виробництво. Вже 1957 року швейне виробництво знову запрацювало на повну. Понад 30 років виробництво займалося пошиттям різноманітного одягу для чоловіків та жінок. До комплексу швейного виробництва входили також фабрики Первомайська та Вознесенська.
У 1990 р. виробництво розформовується, Вознесенське і Первомайське швейні підприємства стають самостійними.
Поява швейного виробництва, що прогриміло не тільки в Миколаєві та Україні, а й у світі, з назвою «Евіс» датується 1993 р. Швейна фабрика розширює асортимент, починає шити верхній та дитячий одяг, розпочинає плідну співпрацю із закордонними брендами. Нещодавно навіть Центральний міський стадіон носив назву «Евіс».
Проте вже 2009 року швейну фабрику вирішили продати. Деякі джерела свідчать, що власник бізнесу побажав вкласти отримані кошти в інший бізнес.
Миколаївська кондитерська фабрика
Миколаївська кондфабрика розпочала свій шлях зі звичайної майстерні з виготовлення тістечок та морозива. З початку свого заснування в 1924 році, вона пережила декілька зльотів та падінь, однак, виробництво все ж таки зупинилося.
Перший період роботи фабрики припав на 1924-1952 роки. За цей період вона встигла переміститися з вулиці Декабристів на вул. Садову.
Другий період «зльоту», як не дивно, припав на 1991-1992 роки. Утримати виробництво на плаву допомогло потужне обладнання та зусилля колективу кондфабрики. Втім, успіх тривав недовго: вже наприкінці 90-х купівельна спроможність населення знизилася, а ціни на інгредієнти для виробництва виросли. Сукупність цих та інших факторів призвела до кризи.
Управління кондфабрикою кілька разів переходило в різні руки, однак, переважно, без особливих успіхів. Декілька років розквіту Миколаївська фабрика пережила в період управління компанією «Шелтон». Виробництво кондитерських виробів (бісквітів, карамелі, шоколадних виробів і цукерок), що налагодилося, пропрацювало близько 5 років, після чого зупинилося і збанкрутувало, залишивши після себе порядну заборгованість із зарплат перед співробітниками.
Миколаївський завод мінеральних вод
Завод мінеральних вод у Миколаєві розпочав свою роботу у 1925 році. Він знаходився за адресою вул. Мархлевського, 5 (сучас. вул. Адмірала Макарова). Перші кілька років він займався виключно виробництвом газованих напоїв та солодких вод на основі фруктових сиропів, фруктового квасу, соку тощо. Асортимент був досить широким. Проте, вже у 1939 році у Миколаєві задумалися про виробництво пива. Окремий корпус для розміщення виробництва хмільних напоїв з’явився за адресою вул. Мархлевського, 7. Там було встановлено обладнання, холодильна установка. Виробництво запустилося. Наступного, 1940 року, на заводі у Миколаєві було виготовлено майже 200 тонн пива.
Виробництво не було досить автоматизовано, ручна праця переважала: миття тари, наклеювання етикеток на пляшки з готовою продукцією тощо. Але повідомляють, що і зарплата співробітників відповідала витраченим зусиллям.
На час окупації завод припинив свою діяльність. Знову виробництво почали запускати з 1944 року і вже за 2 роки воно запрацювало на повну. У повоєнний час на заводі оновили обладнання, добудували їдальню. Зазначається, що якість пива у повоєнний час суттєво покращилася.
За кілька років почалася автоматизація процесів на пивному заводі. Завезли нове обладнання, обсяг ручної праці скоротився. До 60-х років ХХ століття пиво стало основним продуктом виробництва. Протягом більш ніж 10 років завод «тримав марку», але в середині 70-х справи стрімко пішли на спад. У 1974 році будівлю заводу оголосили аварійною, і вже наступного року виробництво було ліквідовано. Обладнання та сировину, що залишилася після ліквідації заводу, передали «Янтарю».