В серпні 1941-го року німецько-фашистські війська з’явилися на околиці Миколаєва. Відтоді життя наших бабусь і дідусів змінилося. Назавжди змінилося. На нашу рідну землю прийшли фашисти. Грабувати. Лякати. Катувати. Вбивати… Більше про це читайте в матеріалі на сайті mykolaiv.one.
А все почалося 1 вересня 1939-го року. Через політичні суперечності. В тій кровопролитній війні воювали 60 країн. Вони розділилися на два протилежні табори. І в результаті світ перевернувся. Загинули мільйони людей…
Прийшовши на нашу землю фашисти зруйнували все. Спалили людські хати. Знищили святі місця, школи… Скалічили долі простих миколаївців. Майже одразу фашисти взялися реорганізовувати систему освіти. Взялися переписувати історію… І все, щоб змінити майбутнє.
Школи й мета навчання
Освіта під час Другої світової війни та фашистської окупації у Миколаєві постраждала найбільше. У німецьких лідерів були свої плани на майбутнє покоління, яке підростає. Для дітей були організовані чотирирічні школи. А метою навчання була проста лічба, щонайбільше до 500, вміння розписуватися і переконання, що божа заповідь полягає в тому, аби коритися німцям, бути завжди чесним, старанним й слухатися представників нової влади. Про це навіть писав очільник СС Генріх Гіммлер ще до початку окупації Миколаєва. У 1940-му році.
І вже з 1 жовтня 1942-го в чотирирічні школи мали ходити діти віком від 8 до 14 років. Відвідувати ці навчальні заклади обовʼязково повинні були всі. За порушення дисципліни застосовувались тілесні покарання, а за пропуски батьків або опікунів учнів могли оштрафувати або позбавити продуктових карток.
Для таких шкіл у Миколаєві та на іншій окупованій частині України німці навіть друкували власні посібники та підручники. Вони були російськомовні. Їхня відмінність була в тому, що нова нацистська ідеологія витісняла радянську.
Замість історій про Леніна тепер описувалося життя нацистських вождів. Замість піонерів – Гітлер’югенд. І головне, замість портретів Сталіна були портрети Гітлера.
Німецька націоналізація в освіті
А ще у миколаївських школах в роки випробувань обов’язковим було вивчення німецької мови. Це на базовому рівні. І це все робили з однією-єдиною метою – ідеологічно підготувати та силоміць втримати дітей у школах до 14 років. А від цього віку було запроваджено обовʼязкову трудову повинність. І тоді миколаївських дітей такого віку могли вивезти на примусові роботи до фашистської Німеччини.
Депортували українських дітей тоді без їхньої згоди. Їм завжди брехали, що їхні батьки відмовляються від них, використовували їх для пропаганди, створювали літні табори для “патріотичного виховання”, а також націоналізували їх, даючи їм німецьку мову, громадянство та усиновлення. І звісно ж, факти депортацій українських, та й зокрема миколаївських дітей ніде не документувалися.
Багато миколаївських дітей кидали таке навчання. “Ідеологічно правильне” навчання… Бо ж через важкий матеріальний стан своїх сімей, йшли працювати на різні заводи в тилу. Також деякі з них долучалися до лав цивільного захисту. Багато 12-14-річних дівчат і хлопців йшли до війська. Добровольцями. Водночас миколаївські підлітки приєднувалися до рухів спротиву.
Проблеми “ідеологічно правильного” навчання
Однією з найголовніших проблем для організації навчання у Миколаєві був брак приміщень. Банально не було де займатися. Крім цього, сильно не вистачало й нових “ідеологічно правильних” підручників. Тож не було ще й з чого навчатися.
Через це у багатьох миколаївських навчальних закладах перші уроки розпочиналися з редагування радянських підручників. Їх редагували самі ж учні. Наші прабабусі й прадідусі. І все редагувалося під пильним наглядом представників нової фашистської влади.
Не вистачало у Миколаєві й викладачів. Місцеві не хотіла працювати. А ті, хто погоджувався, автоматично опинялися в зоні ризику. Бо ж першою під репресії на окупованих фашистами територіях потрапляла саме інтелігенція. Це була така собі відповідь на партизанські диверсії.
Під час німецької окупації Миколаєва змін зазнали й навчальні плани шкіл. Бо крім посилення “ідеологічно правильного” патріотичне виховання школярів, збільшилася кількість години на військово-фізичну підготовку учнів, на вивчення основ медичної допомоги, а також на вивчення захисту від повітряних і хімічних атак.
Учні разом з учителями часто відпрацьовували схему дій на випадок екстреної евакуації до укриття. Також у миколаївських школах почали більш поглиблено викладати географію та історію. Переписану історію…
Окрема увага приділялась урокам праці. Більшого значення надавали практичним навичкам зі створення речей власними руками. Виготовляли те, що може знадобитися в побуті. Хлопчиків вчили працювати з деревом і металом, а дівчаток — шити.
Доля вчителів
Німецько-фашистська влада розраховувала використовувати у становленні своєї “ідеологічно правильної” освіти й сільських вчителів Миколаївщини. За їх задумом, саме інтелігенція мала пропагувати місцевому населенню нацистські ідеї та викривати пропаганду більшовиків.
Судячи з цього, простий вчитель мав стати таким собі провідником німецьких культурно-політичних цінностей життя на селі. Тож по факту, фашисти мали на меті використання вчительського впливу на селян у боротьбі з партизанами, які були репрезентантами радянського режиму на окупованих землях. Тобто, вчитель в умовах тогочасних реалій, крім своєї шкільної роботи, повинен був вести серед учнів та населення роз’яснювальну роботу:
- викривати ворожу пропаганду;
- роз’яснювати мало свідомій частині населення, яка знаходиться під впливом ворожої (радянської) пропаганди, що тяжкі умови війни вимагають жертв від українського населення, але вони незначні в порівнянні з німецькими;
- допомагати селянам, особливо при проведенні різних сільськогосподарських кампаній;
- вести роз’яснювальну роботу про нову земельну реформу, яку проводить німецький уряд.
Через це місцеві вчителі й не хотіли йти працювати в новостворені чотирирічні школи. До того ж у відповідь на партизанські диверсії вони найпершими потрапляли під репресії. А вони були жорсткі… Дуже жорсткі…
Освіта в роки Другої світової війни в інших країнах
Друга світова війна забрала можливість отримання нормальної освіти не в одного покоління миколаївців. Повноцінного навчального процесу не могли організувати навіть у тих країнах, де уряд намагався передбачити проблеми заздалегідь.
До того ж Друга світова війна вплинула й на освіту в тих країнах, де не було жодних бойових дій. Яскравим прикладом є Канада та США. Вся економіка цих країн була переорієнтована на військові потреби країн, які воюють. Тож на освіту банально не вистачало фінансування.
У цих країнах не будували нових шкіл чи інших навчальних закладів. Не проводили навіть ремонт. Учням не вистачало підручників та посібників. Відчувалася потреба в партах, стільцях та в іншому шкільному обладнанні.
Спільною проблемою в системі освіти в Миколаєві та загалом у всій Україні, а також в інших державах, включаючи Америку та Канаду, була гостра нестача кадрів. Нестача вчителів. Бо частина з них загинули. На фронті чи в окупації… І все це дуже негативно позначилося на системі освіти й у перші післявоєнні роки.