Протягом 20-30-х років минулого століття прості миколаївські робітники активно відстоювали свої економічні права, використовуючи різні форми страйків і своїх депутатів. Бо люди вже не витримували нелюдських умов праці та мізерного заробітку, який навіть не покривав найнеобхідніший мінімум. Тож робітництво швидко мобілізувалось та самоорганізовувалось.
Час працював на радикальні політичні сили, на поляризацію суспільства, на підвищення свідомості робітництва, а влада бачила перед собою лише охороні функції. Як це було – читайте в матеріалі на сайті mykolaiv.one.
Становлення соціального руху в Миколаєві
Радянська історія з початку 1930-х років основну увагу приділяла так званим хронікам боротьби робітничого класу. Проблема соціального руху в них сильно звужувалася і викривлялася. До прикладу, в ті часи звичайний соціальний рух розглядався як підготовка до чергової революції.
В другій половині ХХ століття з’явилось декілька історичних праць, присвячених соціальному становищу робітників. В них подано доволі повний аналіз офіційних документів і матеріалів, включаючи й дореволюційної історіографії. Однак спеціальна праця, яка була присвячена робітникам суднобудівної галузі міста, відсутня.
Так, формування промислового робітництва в Миколаєві тісно пов’язане з функціонуванням двох підприємств. Мова про завод “Анонімного товариства корабельних верфей, майстерень, і плавилень в місті Миколаєві” та завод “Товариства механічного виробництва в Південній Росії’.
В період 1920-1930-х років миколаївці називали їх “Суднобудівними, механічними та ливарними заводами”. Згодом до цих суднобудівних підприємств додався й завод сільськогосподарських машин братів Донських. А спочатку це була звичайна миколаївська кузня. Основою пролетаріату й були робітники цих усіх міських підприємств.
Миколаївські підприємства і їх робітники
У 1912-му році в Миколаєві функціонували 58 заводів. Це були не лише суднобудівні підприємства, а й промислові. Загальна кількість робітників заводів складала 4 728 людей. Вони займались:
- виробництво цегли – 1 підприємство (18 робітників);
- обробка металу – 17 підприємств (4120 робітників);
- харчові – 21 підприємство (341 робітників);
- лісопильні – 2 підприємства (50 робітників);
- обробка бавовни – 1 підприємство (12 робітників);
- обробка тваринної продукції (бійні і т. ін.) – 12 підприємств (57 робітників);
- типографії – 4 підприємства (130 робітників).
Міські газети тоді писали, що в Миколаєві переважали машинобудівні заводи. По чисельності за ними йшли млинарські підприємства.
За кількістю робітників в той час у Миколаєві ситуація була наступна:
- менш як 15 робітників – 12 підприємств;
- 16-50 робітників – 301 підприємство;
- 51-100 робітників – 87 підприємств;
- 101-500 робітників – 39 підприємств;
- 501 – 1000 робітників – 8 підприємств;
- понад 1000 робітників – 3 підприємства.
Становище простих миколаївських робітників було нелегким. Кожну копійку вони важко заробляли. Вкрай важко заробляли… Перебуваючи постійним під гнітом московського царизму.
Про графік роботи й умови праці
Графік роботи, умови і оплата праці, а також умови життя миколаївських робітників 1920-1930-х років були просто нестерпними. Так, робочий день на більшості заводів розпочинався о 6:00 ранку і закінчувався о 18:00-ій годині.
В 12-годинному робочому дні була півгодинна перерва для сніданку. Він тривав з 10-ої до 10:30. Також було виділено одну годину перерви на обід. Це вже з 14:00 до 15:00. І всі 12 годин робітник повинен був перебувати на підприємстві.
На дрібних заводах і в невеликих майстернях Миколаєва такого жорстокого графіка не було. Їх власники вимагали, щоб робітники працювали в зимовий час (а це з 20-х чисел вересня до пасхальних свят) з другої години ночі до того часу, поки не стемніє, а в літній час – з вранішньої зорі до заходу сонця. Тож робочий день тут тривав аж до 14-15 годин на добу. А ось на Миколаївській електростанції робочий день інколи досягав і 17 годин.
Скільки заробляли?
Заробітна плата робітників залежала не тільки від кількості відпрацьованих годин. Майже на всіх міських підприємствах було встановлено норми виробітку за годину. Їх невиконання призводило до переведення на нижчий оклад, а згодом і звільнення. Так, до прикладу, середньостатистичний миколаївський бондар заробляв від 12 до 22 рублів на місяць.
Ще один яскравий приклад, це миколаївські пекарі. Вони змушені були працювати до 20 годин на добу. Шість днів на тиждень. Вихідним була лише неділя. І за місяць своєї каторжної роботи отримували 20-35 рублів. А що ж сказати про умови праці в пекарні?!
Проста миколаївська вчителька, яка лише закінчила педагогічне училище і не мала досвіду роботи, могла розраховувати на 20 рублів у місяць. Це трохи менше, ніж заробітна плата майстра і досвідчених портових вантажників.
Тож більшість робітників у Миколаєві в 1920-1930-х роках отримували від 15-20 до 30-35 рублів на місяць. Такий прибуток дозволяв лише підтримувати необхідний життєвий мінімум. Щоб зводити кінці з кінцями прості миколаївські робітники з неволі прирікали себе і свої сім’ї на хронічне недоїдання.
Офіційні документи свідчать, що у Миколаївському повіті з 276 327 населення голодувало 156 906 людей. У самому Миколаєві, до прикладу, голодувало 35% мешканців, а не доїдало 85%. Дрібну державну допомогу отримували менше ніж половина населення. Пайків протягом січня-квітня 1922 року було надано 110 375, калорійність кожного з них ледь досягала 800 калорій.
Хліб тоді випікали з домішками макухи до 50%, а сочевиці та проса – до 80%. Він завжди виходив глевким і важким. І зовсім не смачним… Через споживання різних сурогатів часто реєструвалися отруєння і смерть. Інколи люди просто падали від голоду і вмирали. Навіть на підприємствах… Навіть серед вулиці… Смертність тоді стала перевищувати народжуваність
Соціальне становище простих робітників
Найімовірніше, важке соціальне становище робітників було не єдиною причиною соціальних виступів. Але це було головним мотивом боротьби за свої права. Соціальний рух, як рух боротьби за свої права і покращення умов праці не припинявся ніколи. Але його інтенсивність та інші показники в різні роки могли суттєво відрізнятися. І звісно ж, вони залежали від багатьох факторів.
Ще в кінці ХІХ століття до заснування двох великих миколаївських заводів це була боротьба окремих представників працюючого населення. То були лише поодинокі виступи, які не мали значних наслідків.
З початком роботи великих підприємств на початку ХХ століття у нашому місті ситуація суттєво змінилася. Уже в рік відкриття французького заводу був зафіксований економічний страйк. Були й серйозні хвилювання через несвоєчасну виплату заробітної плати. Бо в день отримання зарплати 23 серпня контора заводу оголосила, що гроші видавати більше не будуть. Бо їх немає. Просто немає грошей, щоб оплатити простим робітникам їх важку працю. Уявляєте?! Тоді робітники прийшли до керівництва і виступали до самого вечора.
Наступного дня частина робітників взялася за роботу, а частина знову відправилась до контори. Люди викликали фабричного інспектора, який домігся видачі частини грошей у десять тисяч рублів.
