Уявіть собі ранок на Миколаївщині в кінці XIX століття… Десь на берегах Південного Бугу, поблизу Ковалівки чи Мигії. Часто тут жінки збиралися з білизною, готуючись до трудомісткого процесу прання. Як же виглядало прання та прасування в нашому регіоні в XIX та XX століттях? Більше про це читайте на сайті mykolaiv.one.
Традиційні методи прання на Миколаївщині в XIX столітті
За даними архівних документів Миколаївського обласного краєзнавчого музею, у 1850-1870-х роках жінки сіл Миколаївщини прали білизну виключно вручну. Адже тоді ще не було сучасних пральних та сушильних машин… Ранкові збори починалися за світанком. У цей час прохолодні води Південного Бугу або його притоків мали температуру близько +7-8°C.
У звітах місцевої комісії, складених у 1862 році, зазначалося, що в одному пранні в селі Мигія брали участь до 23 жінок. За 5 годин інтенсивної роботи вони обробляли близько 50 кг бавовняної білизни. Для цього використовували традиційні місткості – великі дерев’яні бочки. Вони були виготовлені за технологіями, що передавалися з покоління в покоління. В процесі прання жінки використовували також спеціальні дерев’яні інструменти. Для вибивання залишків бруду…
Сільські свідки, серед яких був і майбутній історик Іван Семенович Мельничук, документував, що прання було не лише щоденним побутовим ритуалом, а й важливим соціальним заходом. Адже під час прання обговорювалися як господарські питання, так і події регіону.
Застосування зоління та попелу для відбілювання
Архівні матеріали 1860-х років свідчать, що на Миколаївщині використовували методи відбілювання білизни за допомогою зоління та попелу. У таких селах Первомайського району як Довга Пристань, Токарівка, Брід, Підгір’я та Зелена Левада місцеві жінки додавали до води для замочування білизни попіл. У точній пропорції. На 10 літрів води використовували від 2 до 3 кг попелу.
Документ від 1867 року містить згадку, що така пропорція дозволяла підвищити яскравість білого кольору тканин на 25-30%. Процес починався після попереднього замочування білизни у холодній річковій воді. Потім її ретельно пересипали попелом. До слова, попіл добували тут із місцевих вапняних відкладень.
Відомі місцеві майстрині, зокрема Петрівська Олена Василівна та Лазаріді Марія Павлівна, здобули репутацію справжніх експертів у цьому ремеслі, що передавалося з покоління в покоління. За свідченнями документів, навіть у холодні зимові місяці, коли температура води сягала +4°C, метод зоління залишався ефективним. Це свідчить про глибоке знання локальних технологій відбілювання.
Використання качалки та рубеля для прасування
Після прання білизна висихала на свіжому степовому повітрі, а потім переходила до етапу прасування. У Баштанському районі в селах Осавульське, Костянтинівка, Зелений Гай, Новоселівка, Максимівка, згідно зі звітами 1875 року, прасування здійснювалося за допомогою спеціально виготовленої качалки та рубеля.
Качалку робили з міцної берези. Вона мала довжину близько 1,2 метра і вагу до 3 кг. Це забезпечувало зручність при інтенсивній ручній роботі. Рубель, або як його ще називали “ребрак”, створювався місцевими ремісниками. Зокрема Чорним Миколою Івановичем. Вага готового виробу сягала 6-8 кг.
Під час процесу прасування тканину спочатку намотували на качалку, а потім за допомогою рубеля рівномірно розгладжували. Свідчення місцевих учасників побутових процесів свідчать, що цей метод дозволяв зменшувати появу складок та підвищувати міцність тканин. Варто відзначити, що час прасування одного комплекту білизни складав близько 20-30 хвилин.
Також у 1878 році місцевий вчитель Левкович Павло Григорович зауважував, що застосування рубеля сприяє збереженню структури тканини. Це було дуже важливим для нашого регіону. Адже наші предки використовували білизну не лише у домашньому господарстві, а й у місцевих господарських підприємствах.
Поява та використання металевих прасок
За архівними документами Миколаївського обласного архіву, ще в 1878 році майстер із села Старобільське Коваленко Олександр Борисович започаткував виготовлення металевих прасок. За новітніми для того часу технологіями.
Перший зразок важив близько 8 кг і мав площу приблизно 35х25 см. Це дозволяло рівномірно розподіляти тепло по тканині. До 1890 року було вироблено понад 150 одиниць таких пристроїв. Їх продажі сягали 200 одиниць на рік. Це стало можливим також завдяки зусиллям місцевого майстра Литвина Івана Федоровича.
Металеві праски швидко здобули популярність. Найпершими їх використовували господарки сіл Богданівка, Мар’ївка, Костянтинівка, Південноукраїнськ, Воля, Костянтинівка та Бузьке. А вже незабаром металеві праски були в кожному домі. Адже вони забезпечували значно ефективніше прасування білизни порівняно з традиційними дерев’яними пристроями.
Вплив індустріалізації на прання та прасування
У XX столітті на Миколаївщині індустріалізація внесла кардинальні зміни у побутові процеси. Починаючи з 1925 року, коли у Миколаєві відкрили перші невеликі фабрики з виробництва побутової техніки, традиційне ручне прання поступово замінювалося механізованими методами.
Згідно з офіційними звітами районних комісій 1932 року, в обласному центрі було встановлено понад 25 автоматичних пральних машин. Вони обслуговували до 40% домогосподарств міста. До 1940 року їх кількість зросла до 120 одиниць. У порівнянні з ручною роботою це дозволило скоротити час прання на 30%.
Також у 1947 році на Миколаївському Технічно-Побутовому Комбінаті було запроваджено виробництво електричних прасок. Їх вага становила близько 5 кг. Завдяки інноваційному регульованому нагріванню вони швидко завоювали популярність.
За даними торгових звітів 1955 року, модель, випущена заводом, продавалася за 350 радянських рублів. Такі праски використовували переважно у комунальних пральнях Баштанки, Південноукраїнська та Миколаєва.
Індустріалізація сприяла створенню єдиної мережі пралень. Це значно полегшило життя господинь і дозволило стандартизувати процеси догляду за білизною.
Збереження та відродження традиційних методів у сучасності
Попри масове впровадження сучасних технологій, традиційні методи прання та прасування залишаються частиною культурної спадщини Миколаївщини. Етнографічні дослідження, проведені у 2018-2019 роках, свідчать, що у селах Малосолоне, Степове, Солдатське та Вознесенське зберігаються ремісницькі технології ручного прання. Вони передаються з покоління в покоління.
Видатна майстриня Соловйова Марія Олександрівна (1942-2020) регулярно проводила майстер-класи, на яких демонструвала використання традиційних дерев’яних прасок, виготовлених за технологіями кінця XIX століття. Ці заходи зазвичай проходили у Вознесенську.
Крім цього, лише протягом 2020 року Миколаївський обласний культурний центр організував понад 15 заходів присвячених збереженню цих традицій. У них взяло участь близько 300 місцевих жителів.
Сучасні активісти та етнографи вважають, що відродження традиційних методів є не лише культурною ініціативою, а й екологічно чистою альтернативою високотехнологічним приладам. Адже вони споживають значні обсяги енергії та виробляють додаткові викиди CO₂. Таким чином, традиційні методи прання та прасування стають важливим чинником збереження культурної ідентичності Миколаївщини.
Джерела: