Що таке літературний Миколаїв? Це плеяда письменників та поетів, які бачать рідний край не так, як решта людей. Це симбіоз закоханості у місцеве повсякдення, у всі його прояви. Це, як все життя кохати одну людину та милуватися її принадами та дрібними недоліками. Так любив Миколаїв Володимир Юрійович Пучков. Більше на mykolaiv.one.
Поет-шістидесятник
В далеких 1960-х Володимир Пучков починав свій творчий шлях. Згодом, він вже не пам’ятав, якою саме була його перша публікація. Таке питання йому ставили часто. Де, дійсно, не міг згадати. Однак, завдяки праці фахівчині Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки Марині Тасінкевич, ми можемо точно сказати, що однією з перших опублікованих поетичних «ластівок» Пучкова була поема під назвою «Заграва». На той час юному поету було лише шістнадцять років. Публікація вийшла в газеті «Маяк». Поема розповідала про тих, хто був народжений у 1920-роках та загинув під час Другої світової війни. Адже він, як і більшість інших поетів-шістдесятників, гостро сприймав та відчував її відгомін.
Як митець зображує на полотні барвисті візерунки, що розповідають глядачеві певну історію, так поет зображує війну в краєвидах рідної Миколаївщини — красномовно та художньо. Вже тоді юнак пише глибокі строки, наче автор — зріла досвідчена людина.
Мовне питання та творчі здобутки
Володимир Пучков багато уваги приділяв мовному питанню.
«Як людина себе ідентифікує? Напевно, за мовою, якою вона мислить», — розмірковував він в інтерв’ю 2014 року.
Щодо поеми «Заграва, вона була написала українською мовою, але більшість шанувальників творчості Володимира Пучкова знають його, як російськомовного поета. До його збірок входила поезія лише російською мовою, а перекладав її для преси відомий миколаївський поет та друг Пучкова Дмитро Кремінь.
За словами Володимира Пучкова, у його паспорті прописана російська національність, але з цього ніколи не виникало проблем. Працював він у різномовних ЗМІ, часто писав українською мовою та вільно нею володів.
До першої збірки поета увійшли «Площам, порожнім і гулким…», «Я знову їду…», «П’ять хвилин».
Пізніше, на початку 70-х років, обласна газета «Південна правда» опублікувала «Блакит», «Казка», «Лебідь», «Балада про десант». Але своїм справжнім творчим проривом Володимир Пучков вважав першу власну публікацію у журналі «Юність», адже там публікувалися роботи А.Вознесенського, Є.Євтушенка, Б.Васильєва, братів Стругацьких.
Справжнє визнання на теренах Радянського Союзу здобули вірші «Парашутист» та «Доктор Ніна».
Майстер слова
Перші проби пера у журналістиці Володимир Пучков зробив у 1973 році в газеті «Ленінське плем’я». Бувало й таке, що в одному й тому ж номері друкувалися поруч з його новими матеріалами та нові вірші. Володимир Пучков висвітлював обласні конкурси агіттеатрів, писав яскраві рецензії на кінострічки та вистави Миколаївського російського драматичного театру ім. В.Чкалова (тепер Миколаївський художній драматичний театр). Публікації були написані для рубрик «Читацький інтерес», «Новини.Культурне життя» та, безперечно, «Огляд поетичної пошти».
До 1984 року Володимир Пучков працював завідувачем відділу, відповідальним секретарем молодіжної газети «Ленінське плем’я», а у наступне десятиріччя обіймав посаду завідувача відділу, заступника головреда газети «Південна правда». З 1994 року до самої своєї смерті у 2019 році Володимир Юрійович Пучков сумлінно працював головним редактором миколаївської міської газети «Вечірній Миколаїв». Він також був засновником першої миколаївської газети «Мальок». З її юнкорів починали деякі відомі миколаївські журналісти та письменники. Володимир Юрійович залишив Миколаєву великий гуманітарний внесок. Його справа продовжує жити, газета продовжує працювати, віршами захоплюються, як і раніше. Його поезія завжди відрізнялася образністю та метафоричністю. У його ліричних мініатюрах, поетичних циклах, поемах багато барвистих прикмет причорноморського краю. Критики визнали, що творчість поета має характерні риси: новизна, римування, асоціативність.
Коли великого миколаївця не стало спекотним днем, 27 липня 2019 року, весь літературний, громадський та культурний Миколаїв поринув у скорботу. Як сказав тоді міський голова Олександр Сенкевич, Володимир Пучков завжди знав, чим живе його місто, чим дихає Миколаїв, чим турбується. Навіть коротка бесіда з цією людиною ставала уроком любові до рідної землі.