Наш Миколаїв потрапив під фашистську окупацію в середині серпня 1941-го року. Тоді система освіти зазнала суттєвих змін. Місто стало частиною гітлерівського режиму, тож зміни в освітньому процесі були просто невідворотними. Спочатку фашисти намагалися відновити освітній процес, але все відбувалося за вкрай жорсткими правилами. А більше про те, якою була освіта під час гітлерівської окупації Миколаєва – читайте на сайті mykolaiv.one.
Зміни в школах під час фашистської окупації
Після фашистської окупації Миколаєва система освіти швидко зазнала кардинальних змін. На той момент у Миколаєві діяло близько 50 навчальних закладів різного рівня. Та вже в перші місяці окупації більша їх частина була закрита. Зокрема, у 1941-му році будівлю школи №3 на вулиці Соборній, яка до війни була однією з провідних у місті, перетворили на штаб місцевої окупаційної адміністрації.
Початкові та середні школи стали основними освітніми установами. Але їх функціонування було обмежене постійними наглядами окупаційних органів. І вже у перші місяці більшість шкіл були частково або повністю перепрофільовані. Наприклад, школу №7 на Пушкінській вулиці (сучасна Аркасівська) використовували як військовий госпіталь, а будівлю ремісничого училища №2 – як склад для військових потреб.
Учні, які продовжували навчання, змушені були засвоювати матеріал за спрощеними програмами. Навчальний процес відбувався у дві зміни. Через брак приміщень. Вчителів теж було недостатньо. Адже велика кількість евакуювалася ще влітку 1941-го, а деякі були репресовані.
За офіційними даними, тоді з Миколаєва виїхало понад 200 педагогів. Ще 40 були заарештовані окупаційною владою. Їх підозрювали у зв’язках із радянським підпіллям. Відповідно до наказів, шкільне навчання зводилося до абсолютного мінімуму.
Відомо, що у школі №5 на Великій Морській уроки проводилися без зошитів і навіть без чорнил. Учні були змушені користуватися саморобними олівцями та шматками картону для записів.
Вищі навчальні заклади під окупацією
Вищі навчальні заклади Миколаєва хоч і зазнали значних змін, та все ж продовжували функціонувати. До Другої світової війни у місті функціонували кілька провідних технікумів. Зокрема Миколаївський технікум суднобудування, заснований ще у 1920-х роках, і технікум культури, який готував фахівців у галузі мистецтва й освіти.
Також важливу роль відігравав Миколаївський кораблебудівний інститут, заснований у 1920-му році (сучасний Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова). Він готував інженерів для суднобудівної та морської галузей.
Однак після гітлерівської окупації, більшість із цих закладів перетворилися на місця для навчання лише тих, кого це цікавило з точки погляду національних інтересів фашистської Німеччини.
Наприклад, Миколаївський кораблебудівний інститут було закрито. А його будівлі використовували як адміністративні приміщення окупаційної влади. Значна частина викладачів і студентів була мобілізована до Червоної армії або евакуйована до тилових регіонів.
Відтак, із Миколаївського кораблебудівного інституту евакуювали понад 50% професорсько-викладацького складу. Серед евакуйованих був і ректор інституту Віктор Бабич. Та після евакуації він продовжував керувати закладом у тилу, організувавши тимчасову роботу в Самарській області.
Місто, яке до окупації було важливим суднобудівним центром, ставало частиною ширшої окупаційної військової інфраструктури. А курси з суднобудування в діючих технікумах замінили уроками механіки, спрямованими на обслуговування техніки окупаційних військ.
Викладачі в умовах окупації
Миколаївські викладачі та студенти стали одними з основних учасників складної боротьби, яка відбувалася в місті під час гітлерівської окупації. Багато викладачів намагалися зберегти звичний освітній процес. Але це було практично неможливо. Адже окупаційна влада постійно все контролювала.
Деякі педагоги вступили в антифашистське підпілля. Одним із таких педагогів був Олексій Григорович Чумаченко – викладач історії в одному з миколаївських технікумів. Працюючи в навчальному закладі, він мав доступ до документів, які містили важливу інформацію про плани окупантів щодо використання міської інфраструктури. Про розташування ворожих військових частин і господарські заходи. Завдяки мережі довірених осіб серед колег і студентів він передавав цю інформацію радянському підпіллю.
Інша викладачка, Марія Павлівна Кривошей, яка працювала у Миколаївській педагогічній школі, використовувала свої заняття для поширення патріотичних ідей серед студентів. Вона активно співпрацювала з підпільною організацією “Миколаївський центр”, передаючи відомості про пересування військ і місця дислокації складів з боєприпасами.
Варто відзначити й заслуги викладачки Миколаївського технікуму культури Ганни Василівни Бойко. Вона також брала участь у підпільній організації й передавала інформацію про плани німецької адміністрації радянським партизанам. Її діяльність стала важливим внеском у координації опору в Миколаєві.
Освітні ініціативи підпільного руху в Миколаєві
Під час фашистської окупації наш Миколаїв став центром активної боротьби за збереження національної гідності та культури. І, важливу роль у цьому відіграла освіта. Багато учасників підпільного руху, зокрема студенти та молодь, активно працювали над тим, щоб передавати знання і підтримувати національну свідомість. І це всупереч репресіям з боку гітлерівців.
Існувала мережа підпільних навчальних груп і організацій. Яскравий приклад – група “Партизанська іскра”. Вони намагалися зберегти знання про українську історію, мову та культуру. Миколаїв, як важливий порт і промисловий центр, був місцем, де ці підпільні групи діяли навіть у найскладніших умовах.
Програми, які розробляли учасники групи “партизанська іскра”, часто складалися з лекцій та семінарів. Це допомагали зберегти національну ідентичність і протистояти фашистській пропаганді.
Важливою частиною цього руху були й вчителі-підпільники. Як от Левченко Григорій, Миколаєнко Марія, Онищенко Ганна, Полтавський Іван тощо. Вони працювали в підпільних школах і організовували приватні уроки для дітей і дорослих. Ці вчителі не просто передавали знання, а виховували патріотичні почуття.
Окупаційна адміністрація та освіта
Фашистська адміністрація в Миколаєві намагалася суворо контролювати всі освітні процеси. Кожен навчальний заклад перебував під безпосереднім контролем окупаційної влади. Наприклад, у школах №3 та №5 проводилися спеціальні заняття, на яких розповсюджували ідеї націонал-соціалізму. Вчителів тут змушували читати лекції з німецької історії, які перекручували реальні факти.
Поряд з обов’язковим навчанням за спеціально розробленими програмами, гітлерівці намагалися активно включити миколаївців у освітні установи, підвищуючи рівень їхньої лояльності до окупаційної влади. Так, у технікумах, таких як Миколаївський технікум суднобудування, відкривали спеціалізовані курси з підготовки технічних кадрів для роботи на підприємствах, які працювали б на потреби гітлерівської армії. Однак миколаївці часто уникали такого навчання.
Як бачимо, під фашистським тиском обмежень, репресій та пропаганди, освіта в нашому місті переживала важкі часи. Та у цих умовах все ж існували приклади мужності, коли викладачі, студенти та навіть учні знаходили способи зберегти свою ідентичність та продовжувати боротьбу проти окупаційного режиму.