Після приходу СРСР на Миколаївщину в останні дні 1922-го року, процес радянізації освіти став важливою частиною загальносоюзної політики. Миколаїв, як стратегічно-важливий промисловий центр, не став винятком. Комуністи швидко почали здійснювати реформи в освітній сфері. Більше про те, як радянізували освіту на Миколаївщині – на сайті mykolaiv.one.
Ліквідація неписьменності та розвиток початкової освіти
Одним із перших завдань комуністів була боротьба з неписьменністю серед населення. Миколаївщина мала значну частину неписьменних дорослих. А це ставило під загрозу реалізацію більшовицьких реформ.
Тож уже на початку 1923-го почалася масова кампанія з ліквідації неписьменності серед дорослих. Згідно з архівними даними, у 1923-му році в Миколаєві було відкрито 15 пунктів лікнепу. Вони охопили близько 3500 осіб. До 1927-го кількість шкіл лікнепу збільшилась до 25, а навчання охопило близько 6000 дорослих. В основному то були безплатні курси. Тут вчилися читати й писати. А також основ соціалістичної ідеології.
Водночас у Миколаєві були організовані спеціальні школи для дорослих. Вони займали особливе місце, адже тут вчили політичної грамотності. Ці заклади функціонували під егідою місцевих відділень партії. У 1932-му році в Миколаєві діяло 8 таких шкіл. А навчалося тут понад 1500 осіб.
Наприклад, на Чорноморському суднобудівному заводі були організовані спеціальні вечірні заняття. Тут, після завершення робочої зміни, працівників навчали основ грамотності.
Серйозну увагу приділяли також селянам Миколаївщини. Так, у Воскресенську та Лиманському були створені пересувні школи. Свою роботу вони розпочали у 1925-му році. Вони діяли у сільських коморах або навіть наметах. За архівними даними, вже у 1927-му році через пересувні школи Миколаївщини пройшло понад 1200 осіб.
Викладачі, серед яких були місцеві вчителі та активісти, їздили з одного села до іншого, щоб охопити максимальну кількість людей. Один із них, Павло Ткаченко, організовував заняття у Воскресенську. Він часто проводив уроки просто неба, адже вкрай бракувало приміщень.
Програма реформ в середній освіті
Радянізація середньої освіти на Миколаївщині відбулася значно швидше. До 1920-го року абсолютно всі середні школи Миколаєва та області стали частиною єдиної радянської освітньої системи. Вона передбачала запровадження нових навчальних планів і програм, які включали викладання марксистсько-ленінської теорії.
Зміни шкільної програми стосувалися не лише викладання історії, а й усіх основних предметів. Вони стали більш уніфікованими. Важливо зазначити й те, що так українська мова поступово почала втрачати свої позиції. Бо більшість предметів, особливо технічних і природничих наук, викладалися російською мовою.
Наприклад, у школах, розташованих на Варварівці та в Заводському районі, де проживала велика кількість російськомовного населення, перехід на російську відбувся майже одразу після запровадження нових програм.
Також у школах поблизу Миколаївського суднобудівного заводу (сучасна територія Заводського району) створювали спеціальні класи, де учні вивчали основи кораблебудування, технічного креслення та механіки.
Це дозволяло готувати молодь до роботи на заводах ще до закінчення навчання. Одним із перших таких класів була школа, розташована поблизу заводу “Наваль”. І в 1934-му році понад 150 учнів закінчили спеціалізовані програми.
Велика увага приділялася й позакласній роботі. Вона теж мала ідеологічний характер. У багатьох школах Миколаєва, Вознесенська, Сокологірська функціонували “політичні гуртки”. Тут учні старших класів вивчали основи радянської політики.
Наприклад, у середній школі №3, яка знаходиться у центрі Миколаєва, учні регулярно брали участь у дебатах на тему “Роль партії у визволенні трудящих” та проводили зустрічі з представниками місцевих заводів.
Вищі навчальні заклади та професійна освіта
Паралельно з реформами в загальній та середній школі, радянська влада почала впроваджувати зміни і в системі вищої освіти на Миколаївщині. Миколаївський технікум суднобудування став осередком для підготовки кадрів, які працювали в радянській промисловості. Зокрема для суднобудівної галузі.
Наприклад, у 1935-му році понад 200 студентів проходили виробничу практику безпосередньо на Чорноморському суднобудівному заводі, Заводі імені 61 комунара та інших промислових об’єктах. Це дозволяло їм отримувати практичні навички ще під час навчання, а також забезпечувало заводи підготовленими кадрами.
Програми вищих навчальних закладів стали частиною єдиного радянського стандарту освіти, з акцентом на підготовку технічних кадрів для індустріалізації. Важливим кроком стала також розбудова системи професійно-технічних училищ (ПТУ). На Миколаївщині їх було створено декілька. І, всі вони стали важливими центрами для підготовки робітників для нових радянських підприємств.
Одним із найвідоміших ПТУ була професійна школа при Чорноморському суднобудівному заводі, заснована у 1932-му році. Тут молодь навчалася токарної справи, зварюванню, судновій електротехніці та іншим спеціальностям.
Також на Миколаївщині були створені ПТУ для підготовки робітників хімічної промисловості. Зокрема, вони забезпечували кадри для Заводу штучних волокон у Сокологірську та інших підприємств.
Згідно з архівними даних 1939-го року, в нашій області діяло понад 15 професійно-технічних училищ, у яких навчалося близько 4 тисяч студентів.
Вплив радянізації на педагогічний склад Миколаївщини
Радянізація освіти не оминула й педагогічний склад Миколаївщини. Після приходу комуністів було здійснено реорганізацію викладацького середовища. У 1922-му році близько 30% миколаївських педагогів були усунені від роботи через їх “політичну неблагонадійність”.
На їх місця було найнято нові кадри, які пройшли спеціальні курси підготовки до роботи у новій радянській системі освіти. Вони проходили у Миколаєві на базі Будинку народної освіти.
Вчителі, що залишалися в системі освіти, змушені були адаптуватися до нових вимог. Вони повинні були вивчати радянську ідеологію, що включала навчання основ марксизму-ленінізму, а також брати участь у партійних організаціях. У Миколаєві такі партійні організації активно функціонували при навчальних закладах. Зокрема, у середній школі №1.
Так миколаївські педагоги стали важливими носіями радянської пропаганди, виховуючи у дітей нові соціалістичні цінності. Вони були змушені сприяти зміцненню комуністичного режиму. Наприклад, у середній школі №3 у Миколаєві викладачів історії зобов’язали проводити тематичні лекції. Зокрема про роль партії у “визволенні трудящих”.
Культурна революція на Миколаївщині
Культурна революція, розпочата на початку 1920-х років, мала на меті докорінно змінити культурний ландшафт Миколаївщини. Одним із її ключових завдань було залучення населення до освіти, мистецтва та науки, а також виховання нового соціалістичного світогляду. Миколаїв як важливий промисловий і портовий центр став осередком активних культурних змін.
У перші роки революції у Миколаєві відкривалися численні бібліотеки, читальні та клуби. У 1923-му на базі міської бібліотеки було створено перший в області осередок культури нового типу – робітничий клуб.
Його діяльність включала організацію лекцій про досягнення радянської науки, проведення політичних зборів та створення театральних вистав. Бібліотеки стали інструментом пропаганди. Їх фонди активно поповнювалися літературою марксистсько-ленінського спрямування.
Миколаївщина також стала центром розвитку аматорських театральних колективів. У 1924-му році при одному з клубів Чорноморського суднобудівного заводу організували робітничий театр.
Це було місце, де робітники самостійно створювали постановки на теми боротьби за соціалізм, засновані на місцевих історіях і революційних подіях. Подібні театри виникали і в інших промислових районах Миколаївщини. Як от у Вознесенську та Сокологірську.