Кінець XIX – початок XX століття – це час мовного пробудження всіх українців. Особливо це відчувалося у великих містах. Таких, як Миколаїв. Бо ж до цього тут панувала русифікаційна політика царського уряду. З огляду на те, що наше місто споконвічно було серйозним торговельним та військовим центром, питання української мови в освіті завжди стояло особливо гостро. Учні та викладачі місцевих навчальних закладів постійно боролися за право навчатися і викладати рідною мовою. Боролися, попри всі заборони… Ця боротьба мала своїх героїв, конфлікти з владою, таємні гуртки та публічні акції спротиву. А більше про це – читайте на сайті mykolaiv.one.
Початки українського руху в Миколаївській гімназії
Заснована у 1862 році Миколаївська чоловіча гімназія з самого початку навчального процесу відзначалася суворим дотриманням державної політики. Тут освіта велася винятково російською мовою.
Однак вже у 1873 році місцевий студент Іван Савчук організував перший гурток любителів українського слова. І саме в той час українська література почала асоціюватися з національним відродженням.
Згідно з архівними документами, час від часу в будинку на вулиці Громадянській зустрічалися зацікавлені українськістю учні. Спочатку їх було 8. Разом вони читали Тараса Шевченка, Марка Вовчка і Пантелеймона Куліша.
Також хлопці активно обговорювали історичні події. Це їх дуже цікавило. А особливо визвольні змагання українського народу. Це навіть було зафіксовано в нотатках місцевих педагогів. До 1880 року подібні гуртки вже об’єднали більше ніж 20 учнів із різних класів Миколаївської чоловічої гімназії.
І, як наслідок, у 1894 році на уроках почали з’являтися перші елементи української мови. Їх почав інтегрувати місцевий вчитель історії Дмитро Костюченко. У такий спосіб він мотивував учнів самостійного ознайомлюватися з творами українських класиків.
Репресії у 1905-1910 роках
Інтерес до національних ідей відродився після революційних подій 1905 року. Тоді хвиля тимчасового послаблення цензури охопила і Миколаївську чоловічу гімназію.
Відтак у 1907 році група активних учнів під проводом відомого шкільного активіста Петра Величка висунула вимогу про введення уроків української мови. Під цим зверненням містилося 183 підписи учнів. Тож адміністрація гімназії була змушена звернути увагу на національні потреби молоді.
Однак реакція влади була жорсткою. Вкрай жорсткою. Офіційні документи управління освіти Миколаївської губернії свідчать, що вже з квітня 1908 року 25 активістів було покарано. Частину з них відрахували з гімназії, ще частину притягнули до суворих дисциплінарних стягнень.
Особливо гостро постали справи з братами Лисенківськимими – Володимиром і Андрієм. За даними місцевої поліції, 12 червня 1908 року вони були заарештовані. Їх відправили під постійний нагляд. А їхні родини зазнали економічного тиску. Доволі серйозного… І все за українську мову. За нашу солов’їну…
За офіційними підрахунками, протягом 1907-1910 років проти українських активістів було заведено понад 47 дисциплінарних справ. Це свідчить про масштаби репресій і систематичний контроль над освітнім процесом у Миколаєві.
Про підпільний рух та його лідерів
У період загострення політичної ситуації та посилення репресій проти національної ідентичності, наприкінці 1910 року в стінах Миколаївської гімназії почали організовуватися підпільні гуртки. Так-так, ті що виступали за вільне викладання української мови.
У 1911 році група ініціаторів створила організацію “Освіта”. Серед них були Віктор Коваленко, Сергій Тарасенко та Левко Омельчук. Їх перші засідання відбувалися в підвальних приміщеннях будинку на вулиці Миру. Тут, під прицільним поглядом старших студентів, проводилися секретні лекції з української літератури, історії та філософії.
У травні 1912 року організація підготувала і видала власний альманах “Голос степу”. Він складався з 25 сторінок, написаних від руки. Загалом було виготовлено рівно 150 його примірників. Їх розповсюджували серед учнів гімназії та місцевої інтелігенції.
Офіційні матеріали Миколаївського управління внутрішніх справ свідчать, що 15 квітня 1913 року відбувся масштабний рейд у приміщеннях, де збиралися члени “Освіти”. Тоді затримали 17 осіб. Серед них був і 13-річний Сергій Тарасенко. Через 10 днів його відправили у заслання до Вологди. Судові процеси, що відбувалися у Миколаївському районному суді, зафіксували, що 12 із затриманих були звільнені після сплати штрафів інші 4 також зіслані до Вологди.
Українська мова в роки революції
Лютнева революція 1917 року та крах Російської імперії створили нові можливості для розвитку української культури. Зокрема й у нас, у Миколаєві. Уже в березні того ж року в місті сформувалася Українська Губернська Рада. До її складу входила місцева інтелігенція, вчителі, військові та представники робітництва. Її очолив знаний активіст українського руху Іван Чмола.
У травні 1917 року Миколаївська чоловіча гімназія офіційно отримала дозвіл на викладання української мови. То був справжній історичний прорив. Вчителі Олександр Гончаренко та Федір Савченко почали проводити курси української граматики та літератури для учнів старших класів.
У червні того ж 1917 року на базі Миколаївської чоловічої гімназії відкрилася перша українська бібліотека. Вона налічувала понад 1 200 книг. Велику частину літератури передали місцеві меценати – подружжя Бориса та Марії Дяченків.
Однак після більшовицького перевороту в жовтні 1917 року ситуація дещо загострилася. У січні 1918 року у Миколаєві почалися переслідування українських діячів. 14 лютого 1918 року було заарештовано вчителя Олександра Гончаренка. Згодом його розстріляли. Без суду.
Радянська влада і нові утиски
У 1920 році політика щодо української мови змінювалася. Це було наслідком становлення радянської влади. У 1923 році почалася кампанія, спрямована на підтримку місцевих мов. Зокрема й української. У 1927 році більше ніж половина предметів у всіх навчальних закладах Миколаєва викладалася українською мовою.
Однак у 1930-х роках ситуація кардинально змінилася. У 1933 році, після приходу до влади Лазаря Кагановича, почалася русифікація освіти. У вересні 1934 року україномовні предмети ліквідували, а вчителів, які виступали за українську мову, звільнили. Найбільше тоді постраждали вчителі Василь Піддубний і Марія Ковальчук. У 1937 році їх звинуватили в “буржуазному націоналізмі” та відправили в табори.
У післявоєнний період українська мова продовжувала зазнавати утисків. За статистичними даними, у 1950 році лише 12% шкіл у Миколаєві мали навчання українською мовою. А до 1970 року цей показник знизився до 6%.
Відродження української мови у незалежній Україні
З набуттям незалежності України у 1991 році почався поступовий процес відродження української мови в освіті. Уже у вересні 1993 року було відкрито перші повністю україномовні класи. Були запроваджені повноцінні уроки української мови та літератури.
За статистичними даними, у 1995 році 68% шкіл Миколаєва перейшли на українську мову навчання. У 2000 році цей показник зріс до 85%.
Станом на 2025 рік українська мова є основною мовою викладання у більшості шкіл нашого міста. Однак проблеми з русифікацією та мовною політикою все ще актуальні. У 2023 році за результатами соціологічного опитування 74% жителів Миколаєва підтримали україномовну освіту.
Джерела:
- https://suspilne.media/mykolaiv/289640-ukrainska-mova-v-pobuti-so-kazut-mikolaivci/
- https://suspilne.media/mykolaiv/740205-vid-lagidnoi-ukrainizacii-do-nastupalnoi-movne-pitanna-na-mikolaivsini/
- https://www.village.com.ua/village/life/podcast/346015-yak-mikolayiv-pisav-istoriyu-ukrayini-ta-vidbivavsya-vid-rosiyi