На мапі Миколаєва, серед історичних будівель та сучасних висоток, стоїть ще один архітектурний символ доби змін. Будинок комуни. Це один із символів міста, яке ще з часів існування відрізняється своїм унікальним урбаністичним обличчям. Це один із найважливіших символів Миколаєва. Але чому його історія так переплетена з історією міста? Більше на mykolaiv.one.
Новий дух у міській архітектурі
Будинок комуни у Миколаєві з’явився на початку 1930-х років. Так-так, в час великих ідеологічних змін. Тодішня влада Радянського Союзу активно впроваджувала нові підходи, які мали відображати ідеї колективізму та соціальної рівності.
Будинок комуна був спроєктований для спільного життя. Для життя працюючих людей. Щоб вони могли відпочивати разом, поділяючи спільний простір. Поділяючи одну територію…
Саме такий був задум і при будівництві Будинку комуни в Миколаєві. Його вирішили звести на тодішній вулиці Дзержинського (сучасна вулиця Павла Скоропадського). Бо це одна з центральних магістралей міста.
Будинок комуни у Миколаєві відрізнявся від традиційних житлових будівель. Відрізнявся своєю архітектурою. Він був збудований у стилі конструктивізму. І він не мав прикрас чи декоративних елементів, які були притаманні старим купецьким міським будинкам. Лише строгі форми. Рівні лінії. Гладенькі бетонні фасади…
Все це робило його схожим на фортецю сучасності, втілюючи ідею “нового побуту”. Це був будинок не для однієї сім’ї чи кількох родин, як зазвичай бачили в Миколаєві. Це був будинок для всіх. Це був дім для сотень миколаївців, яких об’єднувала спільна мета.
Особливості миколаївського Будинку комуни
Серед архітекторів і інженерів, що працювали над проєктом, слід відзначити Івана Петрова. Це був головний архітектор Миколаєва. В ті роки він відіграв ключову роль у становленні архітектурного обличчя нашого міста.
Іван Петров працював у Миколаєві з кінця 1920-х років. Він був широко відомий завдяки своєму ентузіазму щодо нових ідей. Разом із молодими колегами він створив проєкт, який мав відповідати тогочасному радянському духу. Цей проєкт мав символізувати спільність і солідарність.
Так Іван Петров створив не просто будівлю, а нову соціальну ідею. Він хотів, щоб Будинок комуни став центром нового способу життя для миколаївців. Він хотів, що це було місце, де стерті межі приватного і суспільного.
У миколаївському Будинку комуни мали жити всі. Без винятку. Робітники й інженери, молодь і старші люди, сім’ї й одинаки… Все це стало особливістю, якої не мали інші міста. Інновацією для нашого міста. А також знаком, що Миколаїв готовий прийняти нові соціальні стандарти.
В той час це був потужний порт. Це було містом корабелів. Місто інженерів та робітників. А Будинок комуни став своєрідною відповіддю на потреби цього населення.
Варто додати, що в інших радянських містах подібні будинки часто не мали великого значення для місцевих жителів. Однак, для миколаївців Будинок комуни став свідченням змін. Став прикладом того, як нова архітектура могла створювати нову культуру повсякденності.
Функціонування будинку
Від самого моменту відкриття Будинок комуни став справжнім експериментом для миколаївців. Адже замість звичних квартир тут було облаштовано лише колективні простори. Загальні кухні… Пральні кімнати… Дитячі майданчики… Це було щось на кшталт сучасних хостелів та гуртожитків.
Першими мешканцями будинку були переважно молоді робітники та інженери. Вони мали можливість користуватися всім цим, не виходячи з дому. Для багатьох з них це був абсолютно новий досвід.
Ще однією особливістю Будинку комуни стала відсутність окремих віталень. Все було сплановано так, щоб люди проводили увесь свій час разом. Щоб люди ділилися простором і ресурсами. До прикладу, на кожному поверсі були зали, призначені для спільного відпочинку. Тут жителі збиралися на вечори, обговорювали новини та разом відзначали свята. Особистий простір людей був максимально урізаний…
Але життя в Будинку комуні не завжди було простим. Характерні для комунальних будинків проблеми з’явилися й тут. У спільних кухнях і пральнях утворювалися черги. Щодня… А правила користування спільними ресурсами викликали суперечки.
Та навіть ці труднощі робили Будинок комуни унікальним. Особливим. Бо Миколаїв відрізнявся своєю терплячістю. Відрізнявся своєю здатністю до компромісу та адаптації. Жителі Будинку комуни були змушені вчитися розподіляти спільні ресурси та підтримувати порядок. Це сприяло формуванню почуття єдності.
На відміну від великих міст, от як Київ чи Харків, де комунальні будинки були здебільшого анонімними, у Миколаєві люди дуже швидко ставали друзями. Ставали сусідами. Вони були однією родиною.
Будинок після Другої світової війни
Друга світова війна залишила значний слід у Миколаєві та й на миколаївській архітектурі. Будинок комуни теж не став винятком. Після визволення міста, у 1944-му році, будівлю частково відновили. Нові плани вже передбачали відхід від початкових ідей колективного побуту.
Тож у післявоєнні роки Будинок комуни був переобладнаний для окремих сімей. Тепер вони вже мали свої приватні квартири. Свій власний простір. Своє приватне життя… Так у людей з’явилося більше свободи. Свободи життя, мислення та вибору. Однак, спогади про ті часи, коли сусіди жили однією родиною, ще живуть…
Будинок поступово змінював свій вигляд і призначення. Але завжди залишався важливим символом для миколаївців. Він досі нагадує про ті часи, коли Миколаїв експериментував з новими формами життя. Коли кожен відчував себе маленькою частинкою великого спільного дому.
… і до наших днів
В кінці першої чверті ХХІ століття миколаївський Будинок комуни є важливою історичною пам’яткою. Попри численні зміни та реконструкції, він зберіг свою первісну архітектурну цінність.
Велика кількість миколаївських екскурсоводів часто звертають увагу туристів на цю споруду. Вони називають її взірцем радянського конструктивізму та символом соціальних експериментів. Будинок досі стоїть як свідок минулих часів, нагадуючи про епоху змін і новаторства.
Для миколаївців цей будинок є частиною міської ідентичності. Є свідченням їх здатності змінюватися. Адаптуватися до нових умов. І, водночас, зберігати зв’язок із минулим. Будинок комуни, як і сам Миколаїв, поєднує в собі історію і сучасність. Поєднує прагнення до прогресу і відданість традиціям.
На відміну від інших українських міст, Миколаїв вирізняється тим, що зміг зберегти цю унікальну історію. І це не лише відображення архітектурної епохи, а й ідеологічний настрій того часу.
Тому в наш час цей будинок став невід’ємною частиною культурного ландшафту міста. Це свідок і оборонець миколаївської унікальної історії. Це саме те, що тримає пам’ять про ті далекі часи, коли спільне життя було новою реальністю.
Як бачимо, Будинок комуни для миколаївців – це більше, ніж просто історична споруда. Попри різні етапи трансформації, від перших мешканців, що будували нове життя, до сучасних жителів міста, Будинок комуни зберіг свою ідентичність і продовжує привертати увагу дослідників архітектури.