Миколаївські ринки – це не просто торгові майданчики, а справжні артефакти місцевої історії. Вони приховують у собі різноманітні події про злети та падіння, про невідомі імена та пригоди… Про те, що змінило долю нашого міста. Цей лонгрід на сайті mykolaiv.one занурює у багатовікову традицію торгівлі, розкриває архітектурні особливості, портрети людей, економічну силу і сучасні трансформації, доповнюючи їх культурним і соціальним впливом на життя Миколаєва.
Історичний розвиток миколаївських ринків
Історія ринкової торгівлі в Миколаєві починається ще з початку XIX століття. Уже в 1822-1825 роках наше місто згадувалося як важливий торгівельний центр на території Миколаївської області.
Згідно з архівними документами, у 1832-му році вперше було зафіксовано назву “Привозна”. Але незабаром її змінили на “Базарну площу”. Вона займала близько шести кварталів, була обмежена вулицями Херсонською (нині – Центральний проспект), Привозною (Панаса Саксаганського), Соборною та Глазенапівською (Захисників Миколаєва).
У 1862-му році відкрився Миколаївський торговий порт. Це добре сприяло стрімкому зростанню торгівлі, а будівництво залізниць, зокрема Голта-Балта (у 1867-му) і Миколаїв-Знам’янка (у 1873-му), розширило регіональні зв’язки.
У 1883-му році базарну площу вимостили гранітною бруківкою. Але в ніч з 3 на 4 квітня 1895-го сталася серйозна пожежа. Тоді згоріло близько 225 крамниць.
Архівні дані 1897-го року свідчать, що на ринках працювало понад 250 торговців. Це при тому, що населення міста досягало 50 тисяч осіб. Місцеві торговці, такі як Іван Ковальчук та Петро Бойко, стали символами ринкової традиції вже в 1860-1870-х роках.
Архітектура та інфраструктура ринків
Архітектурний вигляд ринкових просторів був чітко спланований і функціональний. Завжди. Базарна площа, оформлена за планом 1832-го року, охоплювала територію кількох кварталів. Вона була забудована переважно одноповерховими будівлями з натурального каменю і дерева. Великі м’ясні крамниці мали підвали з льодовими камерами для зберігання м’яса. Рибні лавки розташовувалися між торговими рядами.
У 1883-1884 роках на перетині Херсонської та Соборної вулиць було зведено каплицю на згадку про царя Олександра II. А в 1915-му ця частина базару отримала назву Олександрівської площі.
Чіткі межі ринку, позначені вулицями Привозна (Панаса Саксаганського) та Глазенапівська (Захисників Миколаєва), визначали організацію численних павільйонів, крамниць і торгових рядів. Традиційні технології обробки каменю та дерева зберігалися у багатьох будівлях і до кінця першої чверті XXI століття є важливою локальною рисою.
Про торговців, ремісників та покупців
Миколаївські ринки завжди були осередком людської активності. Щодня тут працювали сотні торговців, ремісників і майстрів. Згадані вже імена Івана Ковальчука та Петра Бойка, з’являються в документах ще з 1860-х років і зберігаються в Державному архіві Миколаївської області.
Місцевий ремісник Федір Степанов здобув славу завдяки виробництву дерев’яних меблів і тонкому різьбленню. Це дуже високо цінувалося серед покупців. Родина Глазенапових, яка протягом трьох поколінь займалася продажем фруктів і солодощів, стала справжнім символом ринкової культури.
Миколаївські ринки також часто відвідували купці з Вознесенська, Очакова та інших сусідніх міст. Це підтверджується даними перепису 1900-го року. В той час близько 40% населення з 50 тисяч осіб активно купували товари, добре сприяючи культурному обміну та економічній активності.
Економічна роль ринків у житті міста
Ринки завжди були серцем економіки Миколаєва. За даними 1897-го року, базарна торгівля становила понад 40% міського товарообігу. Відкриття Миколаївського торгового порту у 1862-му році дозволило нашому місту отримувати імпортні товари. Як от, наприклад, спеції, чай, тканини, прикраси… Все це привозили з Європи та Близького Сходу.
Будівництво залізниць, зокрема Голта-Балта у 1867-му році та Миколаїв-Знам’янка у 1873-му, також добре сприяло розширенню ринкової мережі на регіональному рівні.
Статистика 1900-го року свідчить, що на підприємствах ринків працювало близько 6500 людей. При цьому 91% з них були зайняті на 17 металообробних підприємствах, які виготовляли більше ніж 90% продукції міста.
Місцеві підприємці, такі як Василь Пилипчак і Олена Михайлова, отримували кредитні лінії для розвитку своїх крамниць. Ринкова торгівля стимулювала зростання кустарних майстерень, кількість яких до початку XX століття збільшилася майже в 3 рази. Це сприяло створенню кількох тисяч робочих місць не лише у Миколаєві, а й у прилеглих населених пунктах.
Сучасні трансформації та локальні особливості
Сучасні ринки Миколаєва зазнали значних змін після повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України (24 лютого 2022-го року) та економічних реформ. Після цього робота Центрального ринку була відновлена 22 березня 2022-го.
Близько 50% продавців повернулися до роботи вже протягом першого тижня. Місцева влада під керівництвом Олександра Сєнкевича активно інвестує у модернізацію інфраструктури ринку, використовуючи грантові кошти Миколаївської обласної ради.
Міські підприємства, ось як “Миколаївторг”, активно адаптують свої послуги до сучасних вимог. Це підтверджується зростанням обороту ринкової торгівлі на 35% в період 2013-2023-их років. Впродовж цих 10 років збільшилася й кількість робочих місць. На 20%.
Згідно з даними кінця 2024-го року, середній добовий оборот Центрального ринку досягає 1,2 млн грн. Водночас збільшилася і кількість покупців. Порівняно з останнім десятиліттям на 25%.
Культурний та соціальний вплив ринкових просторів
Миколаївські ринки – це не лише економічний центр міста, а і його важлива культурна арена. І так було завжди. Це місце зустрічі, де зливаються традиції та сучасність.
В історичних документах за 1897-ий рік згадується, що на миколаївських ринках проводилися неформальні зустрічі місцевих діячів, де обговорювалися суспільні проблеми. Тут зустрічалися представники різних верств населення. Від селян і робітників до інтелігенції та підприємців.
Ринки були ареною для проведення свят, ярмарків і культурних заходів. Так, у 1883-му році, наприклад, на базарі проходили щорічні ярмарки, які залучали купців з Вознесенська, Очакова, та навіть з далеких міст, як от Львів та Київ.
Сучасні культурні заходи, організовані місцевими громадами, зберігають дух історії. Традиційні фестивалі, виставки ремесел та гастрономічні свята відображають багатовікову спадщину Миколаєва. Таким чином ринки впливають на соціальне життя містян, об’єднуючи громаду і сприяючи розвитку локальної ідентичності. Це підтверджується численними місцевими дослідженнями та опитуваннями самих миколаївців.
Як бачимо, миколаївські ринки стали живим свідченням історії, де традиції та сучасність переплітаються в кожній цеглині, у кожній торговій ятці, у кожному обличчі… Вони почали свою діяльність ще у 1820-х роках і досі продовжують впливати на економічне, архітектурне та культурне життя нашого міста.