Історія цукроваріння у Миколаєві нерозривно пов’язана з індустріальним розвитком самого міста. Миколаїв, як важливий портовий і суднобудівний центр Півдня України, став ареною для створення і розширення цукрових заводів. Від перших лабораторних експериментів до масового виробництва… Цукрова промисловість відіграла значну роль в економіці нашого регіону. Локальні підприємці, державні установи та іноземні інвестиції роками сприяли поступовому зростанню галузі. А більше маловідомих фактів з історії цукроваріння у Миколаєві – читайте на сайті mykolaiv.one.
Початки цукроваріння у Миколаєві
15 березня 1892-го року підприємцем Миколою Гнатовичем був заснований перший цукровий завод. Він розташовувався на південному березі річки Інгул. У районі сучасного Миколаївського порту. Завод назвали “Інгульський цукроварний завод”.
Перше обладнання вартувало 25 тисяч рублів. Його закупляли через Миколаївський банк. Головним інженером заводу став Павло Васильович Корольов. Він був відомий своєю розробкою системи механічного подрібнення буряка. За даними архівів, у тому ж 1892-му році завод виробив 500 тонн цукру.
20 квітня 1894-го року було проведено перший тестовий запуск нового обладнання, яке фінансував місцевий торговий банк. І завдяки впровадженню новітніх технологій, виробництво зросло до 750 тонн. Ці події заклали основу для подальшого розвитку цукрової промисловості у Миколаєві.
Розвиток та модернізація у міжвоєнний період
Під час Першої світової війни “Інгульський цукроварний завод” припинив своє функціонування. За кілька років, 1 вересня 1924-го року, Миколаївська міська рада ухвалила програму розвитку цукрової промисловості. Цього ж дня під керівництвом підприємця Івана Степановича Коваленка був відкритий новий цукровий завод. Він знаходився по вулиці Заводській.
Перший офіційний звіт нового заводу датований 10 вересня 1924-го року. Тоді було задокументовано запуск автоматизованої лінії для переробки буряка. Також відомо, що завдяки модернізованим виробничим процесам, у тому ж 1924-му році завод виробив 1200 тонн цукру.
У 1927-му році завод отримав іноземні інвестиції з Польщі. Капітал у розмірі 30 тисяч рублів дозволив встановити сучасні механізми для підвищення якості продукції.
5 червня 1929-го року тодішній директор заводу, Іван Степанович Коваленко, офіційно оголосив про впровадження нової технології. Вона збільшила ефективність переробки на 20%. Та, крім цього, 12 серпня 1929-го року Миколаївська рада виділила додаткові кошти для заводу. То було 50 тисяч рублів. Для модернізації обладнання.
Завод, який згодом отримав назву “Миколаївський цукровий комбінат”, використовував сировину як з буряка, так і з цукрової тростини. Його географічне розташування біля річок Інгул і Південний Буг забезпечувало стабільне водопостачання для технологічних процесів та сприяло ефективному транспортуванню сировини.
У 1929-му році чисельність робітників цукрового комбінату становила близько 850 осіб. Місцеві підприємницькі кола та підтримка ради сприяли розвитку цієї галузі. Адже вона стала важливим чинником економічного зростання Миколаєва у міжвоєнний період.
Цукрова промисловість у радянський період (1930-1960 роки)
У 1930-х роках радянська влада проводила масштабну централізацію промисловості. Тож у 1932-му році Миколаївський цукровий завод, під керівництвом директора Олександра Миколайовича Левченка, отримав наказ впровадити стандартизовані технології.
За даними плану п’ятирічки, завод повинен був виробляти 4000 тонн цукру на рік.
Точні цифри свідчать, що до 1935-го року фактичний випуск досяг 3700 тонн. Це було дуже близько до встановленої норми.
Впродовж 1934-1936 років за підтримки місцевої ради розширювалися виробничі потужності комбінату. Так, у 1934-му було збудовано новий корпус заводу. Це збільшило площу виробництва на 35%.
Залучення іноземних технологій дозволило підвищити якість продукції та знизити витрати сировини. Соціальна політика радянської влади передбачала забезпечення робітників заводу житлом та соціальними пільгами.
Згідно з документами місцевих архівів, у 1936-му році серед робітників заводу було 850 осіб. 30% з них отримували додаткові соціальні виплати.
Післявоєнний період та реструктуризація (1960-2025)
Після Другої світової війни (1941-1944) цукрова промисловість Миколаєва зазнала суттєвих змін. У 1962-му році було проведено реконструкцію Миколаївського цукрового комбінату. Це дозволило збільшити виробництво до 6000 тонн цукру на рік.
У 1970-му році було запроваджено комп’ютерний контроль технологічних процесів. Інвестиції у розмірі 2,5 млн рублів були спрямовані на встановлення сучасних автоматизованих ліній переробки буряка. Варто додати, що навіть сучасні міські підприємства, як от ТОВ “Цукровий Альянс Миколаєва”, станом на початок 2025-го року працюють на базі технологій, розроблених у 1980-х роках.
Після 1991-го року, з переходом до ринкової економіки, цукрова промисловість знову зазнала реструктуризації. У 1995-му було приватизовано окремі заводи. Це дозволило залучити іноземний капітал та модернізувати виробництво.
За даними 2022-го року, сумарна потужність цукрових заводів Миколаєва щорічно перевищує 8000 тонн. Сучасні технології забезпечують виробництво цукру високої якості за конкурентоспроможними цінами.
Це дозволяє локальним підприємствам експортувати продукцію в країни Європейського союзу та Співдружності незалежних держав. А це є свідченням високого рівня якості та конкурентоспроможності регіонального виробництва.
Вплив на довкілля
Миколаївський цукровий комбінат впливає на довкілля через викиди забруднюючих речовин в атмосферу, скиди стічних вод та утворення відходів виробництва. Зокрема, процес переробки цукрових буряків супроводжується викидами пилу, оксидів азоту, сірки та інших сполук, які погіршують якість повітря.
За даними Миколаївського обласного центру з гідрометеорології, у 2021-му році вміст формальдегідів у повітрі нашого міста перевищує гранично допустимі концентрації у 3-7, а подекуди і в 9-10 разів. Щодо діоксиду азоту, то тут перевищення в півтора раза. Миколаїв стабільно входить до десяти міст України з найбруднішим повітрям.
Варто зазначити, що специфіка впливу Миколаївського цукрового комбінату на довкілля може відрізнятися від інших підприємств та регіонів України через географічне розташування, технологічні процеси та масштаби виробництва.
Наприклад, у порівнянні з підприємствами важкої промисловості, такими як металургійні заводи, цукрові комбінати мають інший спектр викидів та відходів. Однак, через концентрацію промислових об’єктів у Миколаєві, сукупний вплив на довкілля доволі значний.
Як бачимо, історія цукроваріння у Миколаєві – це про зростання, численні модернізації та інновації. Від заснування першого приватного заводу у 1892-му році до сучасних підприємств, які щорічно виробляють понад 8000 тонн цукру, ця галузь зазнала численних змін. Сучасний етап характеризується високою конкурентоспроможністю, інтеграцією з європейським ринком та постійним впровадженням новітніх технологій.