Спочатку з’являлася, потім зникала… З’являлася – зникала… Її навіть не хотіли створювати! А вже потім, завдяки їй, суттєво наповнювали міську казну. Це про митницю. Про важке створення миколаївської митної служби. Більше подробиць та маловідомих фактів з історії “життя” митниці та зародження контрабанди на Миколаївщині – на сайті mykolaiv.one.
Перші митні пости на Миколаївщині
На Миколаївщині перші митні пости з’явилися ще за часів Ольвії (647 р. до н. е. VII ст. до н.е – середина І ст. до н. е.). Так-так! Вам не почулося, мова йде про існування стародавньої Ольвії та митниці. Бо ж і сама Ольвія виконувала роль своєрідного митного посту. Це була межа між Прибужжям та Елладою. Неймовірно, але факт! Про це навіть згадувалося у письмових документах ольвіополітів.
Місцева митниця тривалий час була однією з найприбутковіших на всій території Стародавньої Греції. Возили тут і контрабанду. Щоб не сплачувати мито, ще тодішні контрабандисти діяли по-різному. Однак, коли вже припинилося “життя” Ольвії як міста, то зникла і потужна тогочасна митна служба.
Після цього, митники з’явилися на Миколаївщині лише за часів князя Вітовта (1350 – 27 жовтня 1430 р.). Тоді, у далекому ХV ст. на берегах Південного Бугу, з’явилися перші митні застави. Вони виконували одразу дві функції: стежили за пересуванням татаро-монгольських військ та контролювали товари, які доставляли на землі Вітовта.
Як з’явилася митниця у Миколаєві?
Місто Миколаїв заснували у 1789 році. А вже через 4 роки тут з’явилася перша митна служба. У 1893-ому р. Вона входила до Одеського митного округу і підпорядковувалася лише Комерц-колегії. Однак, ця служба не приносила прибутків. Зовсім ніяких. Бо ж уже тоді Миколаїв був закритий. Тож ні про яку контрабанду тоді тут мова не йшла.
Стара митниця працювала лише з тими товарами, що доставлялася з території Російської Імперії. Та і торгівля була на другому плані. Їй ніхто серйозного значення не надавав. Найважливішим ремеслом міста і людей було суднобудування. Військове суднобудування. Гордість усієї Миколаївщини. Та, мова не про це.
До прикладу, обороти торгівлі хлібом у 1860-ому році становили близько 1 мільйон 700 000 рублів. Його купляли на миколаївських ринках. Звідси доставляли до складів та магазинів. Частину цього хліба залишали на потреби містян, ще частину – відправляли до сусідньої Одещини. А вже там його відправляли через так званий “вільний” порт. Тож у самому Миколаєві навіть потреби у митниці не було. А про контрабандні товари тоді тут ніхто й не думав.
У 20-х рр. ХІХ ст. Миколаївський порт набув значення виключно військового. Тоді так вирішив діючий уряд. Це рішення виконувалося суворо. Дуже суворо. Бо до миколаївського порту не допускали навіть іноземні судна. А про приїзд іноземців у місто взагалі мова не йде. Бо це було практично неможливо! Тож жодної експортної торгівлі у Миколаєві в ті часи точно не було.
Зародження контрабанди
Митна служба у ХІХ столітті мала набагато більше обов’язків, ніж зараз. Це була і Прикордонна варта і митниця одночасно. А в Миколаївської застави була ого-го яка велика територія. А ще й внутрішні коридори… Це все необхідно було охороняти. Цілодобово. Без вихідних.
В той час Російську Імперію вже поділяли внутрішніми митними кордонами. До прикладу, якщо була необхідність у перевезенні товару, як от з Бессарабії у центр Росії, потрібно було заплатити мито. Тобто, особливу платню. Її сплачували виключно грошовими коштами. Інший спосіб оплати не підходив. Але бували випадки, коли від сплати мита ухилялися. В таких випадках це вважалося контрабандою, а товар – ввезеним не законно. Так, в принципі, і народилася контрабанда.
Розквіт митної служби
У Миколаєві розквіт митної служби прийшовся на часи, коли занепало військове суднобудівництво. Щоб вдихнути у вимираюче місто життя, необхідні були потужні інвестиції. Саме тоді, миколаївський губернатор Богдан Олександрович фон Глазенап (29.02.1811 – 05.12.1892 рр) вирішив залучати іноземців. Для торгівлі у місті. Для цього він прийняв тверде рішення будувати тут комерційний порт.
Звісно ж, у цієї ідеї були й противники. І, як не дивно, найбільше противилося міністерство фінансів. А от міністерство закордонних справ, навпаки, підтримало ініціативного губернатора. Так у Миколаєві з’явилася зовсім інша митна служба. Її розташували по вулиці Пушкінській, де тепер знаходиться місцева ДЮСШ олімпійського резерву з фехтування.
У 1862 році миколаївський комерційний порт було офіційно відкрито. Саме в цей день митники взялися виконувати свої обов’язки. І, виконували напрочуд добре. Тоді контрабанда почала набирати потужних оборотів. Втім, не дивлячись на це, за деякий час миколаївський комерційний порт став третім за обсягом вивезення товарів.
Звідси експортували все. Законно і не зовсім. Та, найбільше переправляли марганцеві та залізні руди, а також зерно. Як наслідок, збільшилися і митні збори. Сильно збільшилися. Бо у 1849 – 1859 рр. митниця приносила близько 75 рублів за кожен рік своєї роботи. А от тепер – у сотні раз більше!
Збори, прибутки та контрабанда
З 1 січня 1880-го року митниця почала стягувати “на користь міста напівкопійковий збір з усіх зернових вантажів та інших товарів, що вивозяться з Миколаєва за кордон, для поліпшення бруківок у Миколаєві, аж до закінчення виконання цих робіт”.
Тож, уже з березня цього ж року, казна Миколаєва почала суттєво наповнюватися. І незважаючи на величезну кількість контрабандних товарів, які переправляли найрізноманітнішими шляхами через миколаївський порт, за 9 років “напів копійковий” збір приніс 1 мільйон 164 тисячі 892 рублі. Їх витратили на замощення порту. Втім, ще частину грошей давали й самим митникам. У вигляді винагороди.
Однак, і це ще не все! Бо ще Портова митна команда збирала й ластовий збір. Це по 10 копійок з кожного ласту місткості судна. Був і якірний. По 7 копійок з кожного ласту та збір за розвантаження суден. За цю процедуру платили рівно по 1 копійці з кожної чверті та десяти пудової тяжкості (пуд – 16 кг.).
Здавалося б, копійчані збори! Та, саме вони принесли до казни Старого Миколаєва нечувані суми. За 1888 рік митні збори склали понад 90 тисяч рублів. Через 10 років, 1898-ому – вже понад 612 000 рублів. Уявіть собі, скільки це! А поруч з цим заробляли і контрабандисти. Підпільне джерело доходу стало своєрідною бізнес-імперією.
У тодішньої митниці було багато обов’язків. Ця служба не лише збирала кошти для благоустрою міста. А ще й оформляла судна у закордонні плавання. І мова йде не лише про наші, миколаївські плавучі засоби, а й про закордонні. В кінці XIX та на початку першої половини XX ст. митниця у Миколаєві була правоохоронним органом, прикордонною заставою та збирачем коштів.
Миколаївська митниця в часи незалежності України
Після розпаду СРСР, 24 серпня 1991 року Україна отримала свою незалежність. Тоді митницю почали реформувати. Взагалі по всій країні, а не лише Миколаївську. Державну митну службу тоді повністю ліквідували. Тож, працівники митниці почали підпорядковуватися податковій службі. У нашому Миколаєві запрацювала Миколаївська митниця Державної фіскальної служби.
З цього моменту почав розроблятися налагоджений бізнес-механізм. Використовуючи основні правила бізнес-менеджменту, українська, а зокрема і миколаївська митниця почала створювати власний список, до якого ввійшли лише особливі клієнти, наділені правом на занижені ставки на ввезений товар. Іншим учасникам ринку (яких, звичайно, була більшість) – від брокерів до юридичних осіб, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, доводилося “тягнути” на собі підвищену митну вартість на весь обсяг товару, що ввозиться.
Та, у 2019-ому році, місто та вся Миколаївщина знову залишилися без митниці. Цьому передувало створення Чорноморської митниці з центром у Херсоні. Сюди ввійшла вся Миколаївська область. Сама будівля колишньої Миколаївської митниці Державної фіскальної служби залишилася на своєму місці. Однак, це вже не самостійна структура, що контролює кілька пропускних пунктів, а лише філія Чорноморської митниці.
