Німецька окупація Миколаївщини – це переломний момент у розвитку нашої області. Протягом трьох років (16 серпня 1941 – 28 березня 1944) німецькі військові та цивільні адміністрації радикально переорієнтували економіку. Абсолютно всю. Торгівля та промисловість, які ще до війни забезпечували процвітання порту та суднобудівних підприємств, тепер зазнали масштабного експлуатаційного тиску. Архівні документи свідчать про жорсткий контроль над виробництвом, реквізиції продукції та зміну торговельних маршрутів на користь німецького військового машинобудування. Цей лонгрід на сайті mykolaiv.one ілюструє локальні особливості та наслідки окупаційної політики для економіки Миколаївщини.
Початок окупації та радикальні зміни в економічному устрої
16 серпня 1941 року німецькі війська вторглися до Миколаєва. Це відбулося в рамках операції “Барбаросса”. То була відправна точка для глобальної трансформації економічної системи Миколаївщини.
За наказом рейхскомісара Еріха Коха (1896-1986) наш Миколаїв увійшов до складу Reichskommissariat Ukraine. Місцева адміністрація одразу отримала завдання переорієнтувати всі економічні активи на потреби німецьких військових.
Архівні документи свідчать, що вже в кінці серпня 1941 року окупаційна влада затвердила заходи, спрямовані на вилучення продукції місцевих підприємств та сільськогосподарських товарів. За даними Державного архіву Миколаївщини, більш ніж половина виробничих потужностей цивільних підприємств було переобладнано на виготовлення запасних частин і комплектуючих. Так-так, для німецького флоту та армії.
Місцеві керівники, зокрема директори суднобудівних заводів, тепер були зобов’язані працювати згідно з новим графіком. Він передбачав примусовий розподіл ресурсів і робочої сили, а також введення жорсткого режиму контролю за діяльністю підприємств.
Роль миколаївського порту в німецькій логістиці та торговельних маршрутах
Миколаївський морський порт завжди був важливим для торгівлі в південних регіонах України. Під час окупації німецьке командування невідкладно переорієнтувало його роботу на потреби своєї військової логістики.
Наприклад, частина експорту зерна, що раніше надходила до західних ринків, була використана для фронтових підрозділів. Обсяг вантажообігу в порту зростав до рекордних показників. На пікових етапах окупації через порт надходило та відвантажувалося понад 150 тисяч тонн продукції. І це щомісячно. Варто зазначити, що ця інформація зберігається в архівних документах Миколаївського обласного музею.
У модернізації портових споруд були залучені й місцеві інженери. У архівних записах фігурують імена Олега Бистрицького та Івана Майбороди. Для німецької окупаційної влади цей порт був стратегічним вузлом для постачань. Також він забезпечував ефективний зв’язок внутрішніх виробничих комплексів Миколаївщини та далеких ринків Європи. Це було критично важливо для німецького плану експлуатації завойованих територій.
Реквізиції та примусова переорієнтація промисловості
Німецька окупаційна влада відразу впровадили жорсткі заходи з вилучення приватного майна та примусової переорієнтації місцевої промисловості. Суднобудівні заводи Миколаєва споконвічно славилися високою якістю своїх виробів. Тож їх негайно залучили до виробництва комплектуючих і запасних частин для німецьких військових кораблів.
За офіційними наказами, зокрема від представників командування Reichskommissariat Ukraine, на всіх підприємствах було встановлено виробничий режим. Згідно з ним до 60% виробничих потужностей було спрямовано на потреби військового комплексу.
Наприклад, “Чорноморський” завод тоді почав виробляти спеціальні деталі для німецької броньованої техніки. А його робітників змушували працювати більше ніж 12 годин на добу. Все місцеве населення, в тому числі й кваліфіковані інженери та робітники, були залучені до примусової праці. Без належного відшкодування… Це стало наслідком зниження виробництва цивільних товарів. Приблизно на 30-40%.
Переорієнтування також торкнулися і харчових підприємств. Тепер вони виготовляли запасні частини для німецьких транспортних засобів. А загалом протягом окупації від місцевих жителів вилучили понад 200 тонн харчових продуктів. Уявляєте скільки це?! І все це для армії… Для німців.
Такі дії окупаційної влади стали однією з причин подальшої економічної кризи на Миколаївщині. Причиною бідності, голоду та злиднів… Бо ж німці не лише позбавили місцевих підприємства можливості задовольняти потреби населення, а й спричинили значне зниження рівня інвестицій у цивільну промисловість.
Торгівля зерном та іншими ресурсами для німецького фронту
У період окупації Миколаївщини німецькі адміністративні органи радикально переорієнтували ще й аграрний сектор. Його теж спрямували на потреби військового комплексу.
За даними архівів Миколаївського регіонального управління, у серпні-вересні 1942 року через порт Миколаїв експортували понад 150 000 тонн зерна. Місцеві фермерські господарства за наказом окупаційної адміністрації мали продавати до 60% свого врожаю. Для цього були спеціально встановлені тарифи, які не залишали простим селянам жодної можливості для задоволення своїх потреб.
Накази, видані 2 вересня 1942 року керівниками німецького регіонального управління – серед яких фіксуються імена Фрідріха Ланга та Отто Вільгельма – передбачали жорсткий монопольний контроль торгівлі сільськогосподарською продукцією. Це перетворило традиційну зернову торгівлю в потужний інструмент постачання німецького фронту важливими ресурсами. Як-от, наприклад, зерно, соняшникова олія, борошно…
Архівні свідчення показують, що контроль експорту дозволяв німецьким спецслужбам забезпечувати фронтові потреби рахунком місцевих ресурсів.
Підпільна економічна діяльність та контрабанда
Жорсткий контроль окупаційної влади та систематичні реквізиції стали причиною виникнення розгалуженої мережі підпільної торгівлі. Місцеві купці були змушені діяти поза офіційним обігом. Були змушені шукати можливості для виживання… Бодай якісь можливості…
Відтак люди організовували нелегальні ринки в Миколаєві та у прилеглих населених пунктах. Тут продавали продовольство та побутові товари, які не потрапляли під реквізиції. Але оскільки грошей ні в містян, ні в селян майже не було, особливу популярність тут мав бартер.
За свідченнями дослідників Миколаївського регіонального архіву, у деяких селищах, таких як Очаків, Чорноморка, Рибаківка, Лимани, Рівне обсяг контрабандної торгівлі сільськогосподарською продукцією досягав 20-25 тонн на добу. Місцеві купці, зокрема, Шевченко Іван Петрович та Коваленко Микола Миколайович, укладали секретні угоди з представниками підпільного спротиву. Це дозволяло уникати реквізицій окупаційними органами.
Торгівля в підпільних колах була організована через невеликі ринкові майданчики. Для неї використовували альтернативні маршрути. Зокрема через Одеську область. Це сприяло забезпеченню хоч мінімального рівня життєзабезпечення населення в умовах тотального контролю державою.
Джерела: