Миколаїв – це місто, історія створення якого зберігає величезну кількість цікавих фактів та таємниць. Ймовірно, ви хочете сказати, що в історії будь-якого міста можна зустріти різні таємничі цікавості й Миколаїв не є чимось особливим у цьому плані.
Та все ж, кмітливість, винахідливість в купі з неабиякими інтелектуальними здібностями жителів старого Миколаєва стали результатом того, що історія нашого рідного міста дійсно унікальна. Унікальна і неповторна. І цьому є безліч доказів. З ними ви можете познайомитися далі в матеріалі на сайті mykolaiv.name.
Історичним надбанням Миколаєва можна присвятити багато книг, статей і нарисів. В ході дослідження цієї надзвичайно цікавої теми, звісно ж, не можна обійти справжні миколаївські перлини архітектури. Серед них часто зустрічаються не лише аристократичні палаци та прибуткові будинки, а й різноманітні підприємства. Промислові підприємства.
На превеликий жаль, до нашого часу більшість споруд цих колись потужних заводів не дійшли. Майже всі вони були зруйновані під час німецької окупації нашого міста. Тож невелика кількість збережених архітектурних об’єктів користується великим попитом серед туристів. Вони викликають серйозний інтерес до своєї історії. Хоч майже всі ці будівлі знаходяться далеко не в найкращому стані, це не зменшує їхньої цінності.
Факт 1. Завод із 13-ма цехами
Колись у Миколаєві функціонував глиноземний завод. Уявляєте?! Тут виготовляли глинозем металургійний Г-00, гідроксид алюмінію ГД-00, галій 3N5 (ГЛ-1) та 4N5(ГЛ-0), великий асортимент ливарної продукції, кек глиноземистий та пасту вапнякову. Частину готової продукції відправляли на експорт. А саме глинозем, гідроксид алюмінію, галій, продукція ливарна, кек глиноземистий.
Статут Миколаївського глиноземного заводу було затверджено 11 липня 1977-го року. Через три роки завершилося будівництво другої черги. Тоді ж, у 1980-му, на заводі було випущено перший глинозем.
В час розквіту підприємства до його структури входили районна котельня, Дніпровсько-Бузький морський порт та ще 13 різних цехів:
- цех підготовки шихти;
- глиноземний цех;
- автотранспортний та залізничний цехи;
- цех мереж та підстанцій;
- цех теплоелектроцентраль;
- ливарно-механічний цех;
- електроремонтний цех;
- цех централізованих ремонтів;
- ремонтно-будівельний цех;
- центральна заводська лабораторія;
- цех вантажно-розвантажувальних робіт;
- центральна заводська лабораторія;
- відділ технічного контролю.
Протягом 1983-го року тут виробили 961 400 тонн глинозему, в тому числі кальцинованого – 921 609 т, товарного гідрату – 39 791 т. Тоді було перевиконано план на 101,2%.
У 1990-му році план з виробництва глинозему теж було перевиконано. На 100,05%. Тоді на Миколаївському глиноземному заводі переробили 2 564 807 тонн бокситів чотирьох типів, у тому числі: гвінейських 2 011 239 т (78,4%), ямайських – 497 739 (19,4%), австралійських – 53 873 (2,1%), камсарських (Гвінея) – 1 956 (0,1%).
Факт 2. Про діяльність млинів
В старому Миколаєві було багато млинів. Різних. Найрізноманітніших. Вони були тісно пов’язані із землеробством. Бо ж жителі наші предки у Миколаєві господарювали переважно з метою задоволення власних потреб.
Водночас безліч сімей виготовляли борошномельну продукцію не лише для особистого споживання, але й для збуту. Це було їх додатковим заробітком. А в більшості випадків – основним заробітком.
Млини у старому Миколаєві були ще й джерелом добробуту. Бо, тоді був одвічний звичай, за яким мірошникам платили не грошима, а зерном за третю міру. Якщо одним словом, то із загальної кількості привезеного для розмолу зерна, мельникові діставалася третя частина.
Кількість млинів у старому місті дуже активно збільшувалася. Бо неподалік Миколаєва швидко розвивалися населені пункти, зовнішній і внутрішній ринок, тож, відповідно, швидко збільшувався й попит на хліб. З часом млини ставали все більше й більше досконалими.
Згодом у Миколаєві з’явилися й цілі комплекси з новим устаткуванням, великою кількістю робітників, на яких виробляли тони продукції, орієнтованої на збут. Так власники млинів ставали заможними людьми. А це вже мало позитивний вплив на економічний розвиток міста.
До того ж в ті часи млини були цілими осередками спілкування. Тут зустрічалися люди, ділилися цікавою інформацією, новинами… Бо молоти зерно приїздили багато людей. Як і з навколишніх населених пунктів, так і здалеку.
Тут говорили про те, хто народився, одружився, відійшов у вічність… Ділилися рецептами, обговорювали дії представників місцевої влади. Одним словом – теревенили про все. Часто при млинах були й кімнаті відпочинку. Тут була піч, в якій розпалювали вогонь. Тож, якщо на вулиці була негода, люди заходили сюди.
Факт 3. Поява Миколаївського зоопарку
Появі зоопарку у старому Миколаєві сприяла колекція риб та земноводних міського голови Миколи Павловича Леонтовича. Акваріум, оснащений за останнім словом техніки, був розміщений у його особистому будинку.
Колекція Леонтовича була добре відома в Європі. Офіційною датою появи зоопарка вважається 26 квітня 1901 року. А вже у 1918-му зоопарк відчув на собі перші удари долі. Тоді колекцію Миколи Леонтовича націоналізували. А самого Миколу Павловича призначили на посаду керівника Держакваріума.
Однак, цінною колекцією тривалий час опікувався звичайний червоноармієць. Бо ж Леонтович був заарештований. Навіть у роки Громадянської війни Микола Павлович зміг зберегти свою колекцію, хоч і з великими втратами.
До 1923-го року вхід до Державного акваріума був безкоштовним. Згодом відкрили зоологічний відділ. Тому акваріум змінив статус і став зоосадом. До слова, це був один-єдиний подібний заклад на всій території тодішнього СРСР. За наповненням колекції він посідав третє місце в Європі. Після Неапольского і Монакського зоопарків.
Факт 4. Про перші готелі
Перший готель у Миколаєві з’явився майже через століття після заснування самого міста. Бо з появою приїжджих це вже була необхідність. Тодішня влада міста приділяла облаштуванню готелів особливу увагу. На них виділяли багато часу і грошей.
Так, кімнати готельних номерів повинні були бути завжди чисті, світлі, сухі, теплі й добре вентильовані. Окрім цього, робітники готелів мали завжди бути охайними. А з відвідувачами можна було поводитися лише ввічливо. Багато уваги приділялося й облаштуванню “відхожих місць”.
В кінці ХІХ століття на всі території Миколаєва функціонували три готелі. Найпершим був “Золотий якір”. Далі з’явилися готелі “Центральний” та “Лондонський”. Про перший з них згадували у 1963-му році. Тоді про нього написали місцеві газети. Він був розташований на розі вулиць Адміралської та Різдвяної (зараз – вулиця Лягіна). У величній двоповерховій будівлі, яку збудували два брати – Карл та Іван Монте. То був один з найпрестижніших районів міста.
Тенденція розвитку готельної справи у Миколаєві покращувалась аж до самого початку Першої світової війни. А вже після Другої світової спостерігався величезний спад туристичної діяльності та й готельно-ресторанного бізнесу загалом. Це було наслідком серйозних людських втрат. Бо ж у готелях не було навіть кому працювати. Тоді люди гостро відчували нестачу елементарного – одягу, їжі, засобів гігієни…
