Миколаївський завод мінеральних вод облхарчотресту. Чули про нього? Бо це стара назва Миколаївського пивоварного заводу. Так він називався до 1941 року. Мало хто з миколаївців знає, що в нашому мальовничому краї було ще й таке надпотужне підприємство. Він “прожив” лише 51 рік. В часи СРСР. З 1924 до 1975 рр. Проте, пивзавод встиг залишити свій яскравий слід в історії нашого міста та в житті тодішнього населення. Більше про історію миколаївського пивоварного заводу читайте на mykolaiv.one.
Як створювали пивоварний завод у Миколаєві?
У далекому 1924 році по вулиці Мархлевського (зараз Адмірала Макарова) у Миколаєві заснували пивоварний завод. Його завідувачем був Перепелиця Андрій Опанасович. Перші працівники заводу приступили до роботи у лютому 1925 року. Тоді тут виготовляли солод та смачні безалкогольні напої.
Великий завод був добре обладнаний. Тут було багато всього. Прес для фільтрації, агрегати для варіння, фільтри, вентилятори, цідильники для хмелю, повітряний компресор, бродильні чани, холодильні установки, електричні мотори… Загалом все. Обладнання для пивзаводу виготовлялося на ленінградському заводі “Красна Баварія”.
Влітку 1939-го до пивзаводу доставили дуже потужну холодильну установку. Вона виробляла багато холоду. 30000 к/год. Однак це була не нова техніка, а привезена з Одеського соєвого заводу, де деякий час експлуатувалася. Та, тим не менш, холодильна установка була дуже ефективна у своїй роботі.
Протягом наступного, 1940-го року, Миколаївський завод мінеральних вод облхарчотресту виробив 33028 тонни безалкогольних напоїв та ще 192,4 тонни солоду. Вражаючі цифри! Чи не так?! А вже з другої половини 1941 року у виробництво запустили пивний цех.
Які й скільки напоїв виготовляли?
Про серйозну потужність Миколаївського пивзаводу говорять нам річні плани виготовлення продукції. Наприклад, у 1941-му році виготовили:
- 4300 гекалітрів (далі – гкл) морсу;
- 5000 гкл води фруктової на есенції з добавкою сахарину;
- 5000 гкл води фруктової на есенції на чистому цукрі;
- 8050 гкл води фруктової на настоянці;
- 4000 гкл кисло-солодкого напою;
- 175 гкл сиропів цитрусових;
- 175 гкл сиропу «крюшон»;
- 600 гкл води фруктової вишневої (на плодах);
- 800 гкл фруктових вод на натуральних морсах і соках;
- 1600 гкл фруктових вод на апельсинових, мандаринових, лимонних настоянках;
- 1200 гкл фруктових вод на вишневих, чорносмородинових, малинових, полуничних соках;
- 11000 гкл англійської газованої води;
- 12450 гкл пива жигулівського бочкового;
- 500 гкл жигулівського пляшкового пива;
- 1300 гкл українського бочкового;
- 150 гкл українського пляшкового;
- 500 гкл російського бочкового;
- 100 гкл російського пляшкового пива;
- 400 тонн солоду.
До нашого часу збереглися навіть рецепти деяких напоїв. Так, до складу жигулівського пляшкового пива входили: солод (19,3 кг), вода (5 гкл), хміль ( 200 г). Морс на пивзаводі виготовляли з цукру (3 кг), сахарину (7,5 кг), соку (10 л), молочної кислоти (50 г), есенції (25 г), дріжджів (60 г), колору (0,5 кг), амаранту (40 г), води (2 гкл).
Норма робити і зарплати працівників
Працівники пивоварного заводу важко працювали. Щодня. Відомо, що норма одного робочого дня ручного транспортування готової продукції становила аж 14900 шт. Уявіть собі скільки це! А по закладці пляшок у ванну для миття становила – 10300 шт. Що теж не мало. Також за одну робочу зміну потрібно було помити 2500 шт пляшок… Людей використовували, наче рабів. Ще потрібно було наклеїти етикетки на готові пляшки. По 4300 етикеток за одну зміну. А вже потім доставити пляшки у цех. Це 13700 шт.
Заробітна плата працівників пивзаводу була невисокою. Через високий рівень безгрошів’я важко було прогодувати себе та свою сім’ю. Тож люди ледь зводили кінці з кінцями.
У тому ж 1941-му році заробітна плата завідувача складу готової продукції складала 300 карбованців (далі – карб). Як і в бондаря. Теж 300 крб. Вони заробляли тут найменше. Лаборанти отримували по 400 крб. в місяць. Трошки більше, по 450 крб. заробляли вантажники. Завідувач лабораторії та старший водій отримували по 500 крб. 600 крб. тут заробляв начальник цеху безалкогольних напоїв. 650 крб. – головний бухгалтер. Пивовари заробляли щомісячно по 700 крб. Як, в принципі, і головний механік. А от головний інженер отримував 900 крб. В цей час заробітна плата директора заводу складала 1200 крб. Це в чотири рази більше, ніж у бондаря та завідувача складу готової продукції.
Миколаївський пивоварний завод після Другої світової війни
На час окупації Миколаєва у Другій світовій війні пивоварний завод припинив свою діяльність. Тоді це міг бути його кінець. Бо на час звільнення Миколаєва будівлю заводу було підірвано і сильно зруйновано.
3 квітня 1944 року будівлю пивоварного заводу почали відновлювати. Вже в кінці того ж року на підприємстві ввели в експлуатацію цех безалкогольних напоїв.
До березня 1946 року колектив заводу повністю відремонтував дробилла і варницю. Власноруч встановили лагерну тару. А вже у серпні почали експлуатувати першу чергу бродильного відділення з 4-х залізних чанів ємністю 600 гкл й один алюмінієвий чан ємністю 175 гкл. Тож реставрація першої черги заводу була повністю завершена. 20 жовтня 1946 р. Миколаївський пивоварний завод розпочав випуск першої післявоєнної партії пива. Воно було дуже смачне.
У 1947-му році на заводі повністю переобладнали дробильне відділення. Стару викинули, а на її місце встановили нову німецьку дробарку. Також був встановлений новий елеватор. Він використовувався для механічної подачі солоду до дробарки.
Цього ж року встановили ще один величезний чан для змочування. Його ємність становила 1750 кг. Тож випуск солоду на заводі значно збільшився. Незабаром пиво тут почали фільтрувати. Запустили в експлуатацію спеціальну установку для його фільтрації. Тепер кількість готової продукції ще більше зросла! На кінець 1948 р. додаткова потужність заводу зросла до 12000 гкл за рік, потужність бродильного відділення доведена до 44000 гкл на рік.
На заводі було облаштовано і спеціальну столову. Це для працівників. За одну зміну вони їли тут двічі. До речі, у 1947 році тут працювали 126 людей.
Останні роки “життя” пивоварного заводу
За 1973-ій рік економічний ефект Миколаївського пивоварного заводу склав 2,7000 карбованців. Цього року підприємство застосувало безтарне перевезення пива. Возили просто у контейнерах. Ввели ще один новий препарат для варіння пінного – амілосубтилін. Тут випускали бочкове пиво двох видів – “Оксамитове” та “Жигулівське”. Та, різновидів пляшкового було набагато більше – “Жигулівське”, “Ризьке”, “Українське”, “Московське”, “Оксамитове”.
Робота заводу йшла добре. А от у 1974 році підприємство не виконало план. Із потрібних 1325 дкл пива виготовили лише 1046,6 дкл. Це пояснювали дуже коротким терміном реалізації готової продукції, а її доставляли до Вінницької, Херсонської, Кіровоградської, Одеської областей. Тож смачне пиво просто не встигало потрапляти до своїх кінцевих споживачів.
Восени цього ж року завод припинив варіння пива. Саме тоді постало гостре питання про подальшу його долю. А вже у лютому 1975 році колись дуже потужний миколаївський пивоварний завод ліквідували. Будівлю підприємства перевели на баланс Миколаївського обласного житлово-комунального управління, а все обладнання й сировину було передано Миколаївському виробничому об’єднанню “Янтар”.
