ТОП-7 професій, що зникли з Миколаївщини

“Всі професії потрібні. Усі професії важливі” – фраза, яку знає кожен з нас. І певною мірою це справді так. У старому Миколаєві була велика кількість різноманітних професій. Більшість із них дожила і до нашого часу. Але деякі назавжди згинули під пресом стрімкого технологічного розвитку. Більше на mykolaiv.one.

Міський важник

У 1832 році в Миколаєві було вирішено виділити місце під міський базар. Цим місцем стала найстаріша площа міста – Базарна площа. Там розташовувалися торгові ряди, місцевий Привоз та міська важниця (важня).

Важня являла собою невелику кам’яну будову з великими вагами. Її єдиною метою було зважування зерна, продуктів та різних товарів, які привезли торговці. На миколаївський привіз приїжджали торгувати мешканці області. Вони привозили з собою різні продукти. І для того, щоб дізнатися їхню вагу, і заразом скласти на неї ціну, відвідували важню.

Завідував важнею міський важник. До його обов’язків входило безпосереднє зважування товару на терезах. У 19 столітті не всі городяни вміли писати та лічити, що говорити про селян. А важник був навчений арифметики й письма. Він зважував товари для тих, хто був неосвічений. Крім цього, у відповідальності важника входило обслуговування ваг. Дотримання правил їхньої експлуатації.

Крім розумового навантаження, важник мав ще й фізичну складову роботи. Адже на той час не було сучасних ваг. Старовинні ваги мали гирі, які могли бути різної ваги. Адже невідомо якою вагою приїде товар – три кілограми чи двадцять. У міру розвитку ринкової справи та збільшення кількості освіченого населення, необхідність у важнику відпала.

Запальник міських вогнів

Міське освітлення – це важливий етап розвитку будь-якого міста. Зараз нам складно уявити Миколаїв без вуличних ліхтарів, сітілайтів та яскравих вивісок. Але, в житті міста був час, коли з настанням темряви місто занурювалося у морок. А перше вуличне освітлення являло собою ліхтарні стовпи з гасовими лампами. Проіснувало таке освітлення досить довго. У Миколаєві вже з’являлися перші електрифіковані будинки, але вулиці й досі освітлювали вручну.

За часів гасового вуличного освітлення була потреба у ліхтарниках. Як правило, на таку посаду наймали тільки чоловіків. Оскільки вона була пов’язана із фізичною силою. Ліхтарник мав свій унікальний інвентар – сходи, сулія з гасом і довга палиця за допомогою якої запалювали сам ліхтар. Її довжина дозволяла робити це із землі.

Крім запалення міських ліхтарів, до обов’язків ліхтарника входило ще й гасіння ліхтарів з настанням світанку. Адже в чому сенс палити гас удень. За часів гасових ліхтарів Миколаїв не був ще надто великим. Але у місті ліхтарник був не один. Адже ліхтарі потрібно було запалити максимально швидко.

Доглядач за конкою

В історії Миколаєва було чимало цікавих речей. Одна з них це конка – кінна-залізниця. Перші конки замінили миколаївцям громадський транспорт.

Курсувати конка почала на початку 20 століття. Спочатку існувало лише чотири маршрути. Будівництво кінної дороги та її експлуатація було доручено М.Н.Романовичу – миколаївському дворянину.

Крім “водіїв” конки були робітники, які стежили за збереженням найуразливішої частини конки – кіньми. До обов’язків доглядачів, їх було кілька, входив нагляд за кіньми. Їх годування, чищення, лікування. Щовечора, на завершення робочого дня, коні з возами поверталися до першого прототипу депо. Там вони ночували, отримували свою пайку соломи чи сіна та відпочивали.

З появою перших електричних трамваїв конка увійшла до історії. І її доглядачі також. Вагони з конки переробили у перші трамвайні вагони. Частина співробітників конки теж пристосувалася до нововведення – електрики.

Заготівник льоду

На миколаївському ринку продавали всі продукти доступні для того часу. Включаючи м’ясні та рибні продукти, що швидко псуються. І продавалися вони цілий рік. Не тільки на ринку, а й просто в будинках (міських та сільських), продукти зберігали на брилах льоду. У селі для таких брил було збудовано спеціальні льодовики, на соломяній підстилці тримали лід, а на льоду вже продукти.

У ті часи, коли про створення холодильників ще й не замислювалися, була така професія, як заготовлювач льоду. І йдеться не про далеку північ. Миколаїв стоїть на березі річки – Південний Буг. Крім неї в області є й інші великі та малі річки. І щороку, коли вода в річках замерзала на неї, виходили спеціально навчені люди з пилками та різали лід.

Така професія була складною та небезпечною. Тяжкою вона була фізично, адже крім різьблення потрібно було ще й переміщувати кригу з місця різання на місце зберігання. Так само пилка, якою різали брили, була не звичайною. До її частини, яка поринала під воду, була пов’язана важка гиря. А небезпека зберігалася в тому, що іноді лід доводилося різати далеко від берега, що загрожує падінням у крижану воду. Хоча в ті часи, коли медицина була на середньовічному рівні, навіть промочені ноги могли обернутися смертю. Так, усім нам відома Леся Українка провалилася у крижану воду та захворіла на туберкульоз кісток.

Чистильник взуття

Більшість людей, коли почують “чистильник взуття”, подумають відразу про Лондон і про чоловіків у фраках. Але така посада була у багатьох містах не лише Європи, а й тодішньої Російської імперії. До Миколаєва, в силах його професійного роду діяльності, прибувала велика кількість адміралів, морських генералів, високопосадовців, іноземних туристів та торговців. А вишколений зовнішній вигляд був необхідний багатьом. І тоді всі вони вдавалися до послуг чистильників взуття.

Іноді цією роботою займалися хлопчики – підлітки. Адже тут не потрібно було громіздкого інвентарю, як, скажімо, у ліхтарника. Табурет та сумочка зі щіткою та ваксою.

Чистильники взуття могли мандрувати містом і надавати послуги там, де їх зупинили. Або мали орендований куточок, у прямому сенсі куточок, у місті. У такому куточку ставили високий стілець, табурет і все.

Телефоністки

У 1855 році в Миколаєві відбулися кардинальні зміни. У місті з’явилося унікальне нововведення – електричний телеграф. До цього у місті був оптичний телеграф. І поява електричного стало великим кроком у майбутнє. І допомогли миколаївцям у цьому англійці, котрі проклали через місто свій кабель.

Телефонна станція розташовувалась у маленькій будівлі на Центральному проспекті, яка збереглася до наших днів. Там, і засідали миколаївські телеграфістки – істинно жіноча праця.

Жіночою вона стала через високі до неї вимоги. Від охочих отримати роботу вимагали підвищеної концентрації уваги, знання кількох іноземних мов та інші навички, які допомагали розшифровувати та складати телеграфічні передачі.

Телефоністки працювали не лише у відділеннях зв’язку, а й на різних підприємствах на базі, яких було комутатори. Кожна телефоністка мала свій позивний та особистий номер. Таким чином вдавалося відстежувати роботу телефоністок.

Працювали дівчата за маленьким столиком. На ньому розташовувалися два апарати для приймання та передачі повідомлень. Дівчата були навчені швидкого друку. Чи не двома пальцями, а всіма. Їх спеціально навчали цього. На кожен палець припадало кілька літер. Середня швидкість друку телефоністок становила 36 літер. За годину опрацьовували 50 заявок.

Сажотруси

За часів, коли будинки в Миколаєві опалювалися дровами, була потрібна професія сажотруса. На цій посаді працювали лише чоловіки. Оскільки робота була брудною та фізично непростою. Вона полягала в тому, що сажотрус забирався в камінну трубу і за допомогою великого йоржика прочищали труби від сажі та кіптяви, що там накопичилася.

Чиста камінна труба була необхідна не просто так. Якщо труба забита, дим не зможе вийти, і може статися задимлення будинку. Що загрожує летальними наслідками для мешканців.

Крім фізичної праці, трубочисти повинні були бути обізнані в самій будові димаря. Вони мали знати, як виглядає правильна кладка. Адже саме сажотруси єдині хто мали доступ до камінів, і як наслідок, могли помітити проблеми, що з’явилися.

More from author

Миколаївські корабели: професія на межі

Доля міст, яким пощастило розташовуватися на березі моря або великих річок, багато в чому схожа. Вони стають портовими та кораблебудівними центрами. Те саме сталося...

Жіночі професії старого Миколаєва

За старих часів основним обов'язком жінок вважалося підтримання сімейного вогнища та народження дітей. Хоча селянські жінки були змушені працювати на полях нарівні з чоловіками. Миколаївчанки...

“Червоні вітрила” Південного Бугу: як миколаївчанки створювали красу

У любителів літератури словосполучення "Червоні вітрила" асоціюються з безсмертною книгою Олександра Гріна. Романтичні пригоди юної Ассоль турбували душу багатьох юних читачок. Але в миколаївчанок...
.,.,.,.