За старих часів основним обов’язком жінок вважалося підтримання сімейного вогнища та народження дітей. Хоча селянські жінки були змушені працювати на полях нарівні з чоловіками.
Миколаївчанки мали можливість працювати на різних роботах. Для цього до міста приїжджали селянські дівчата. Але далеко не всі з них мали змогу знайти гідну роботу. Більше на mykolaiv.one.
Почесна професія – вчитель
Одна з найпочесніших професій на всі часи – вчитель. Можливо в наш час охочих стати вчителем все менше, але кілька століть тому вчителі користувалися особливою повагою. У середині 19 століття у всіх миколаївчанок з’явилася можливість здобути необхідний обсяг знань. І все завдяки відкриттю першого жіночого училища, а після Маріїнської гімназії в Миколаєві.
Училище першого розряду відкрилося у Миколаєві у 1863 році, а наступного року це стала Маріїнська гімназія. Дівчатам там випала можливість вивчати письменність, читання, рукоділля, чістопис та інше. Спочатку гімназія замислювалася як п’ятирічний навчальний заклад, але потім він став семи класним. Що дозволило дівчатам вивчити більшу кількість предметів – математика, географія та інші.
Закінчивши освіту в Маріїнській гімназії дівчата мали змогу влаштуватися працювати вчителем у школі або піти працювати приватним вчителем. У 19 столітті багато заможних родин воліли навчати своїх дітей вдома. Адже, попри престиж Маріїнської гімназії та серйозність освітнього процесу, було важко через погані умови гімназії. Тому престижним і найефективнішим вважали наймання приватних вчителів. Такі вчителі часто поєднували з посадою няньки.
В їх обов’язки входило навчання дітей усім азам наук, а також співу та Слова Божого. Для дівчини стати приватним учителем був один із найкращих варіантів. Робота викладачем цінувалась вище, ніж будь-які інші професії того часу. Їх вважали більш витонченими та піднесеними. Працю вчителя високо оцінювали й у матеріальному плані. В основному зарплата вчителя становила від 250 рублів і доходила до трьох з лишком тисяч. Це в основному залежало від міста, навчального закладу, або сім’ї, в якій працював учителем та його кваліфікації.
Представниці найдревнішої професії
Для того, щоб стати ученицею першого жіночого училища, необхідно було мати можливість оплачувати це навчання. А для того часу навіть кілька рублів було суттєвою вартістю. Крім оплати, потрібна була й базова освіта якоїсь парафіяльної школи. Деякі з них також вимагали плату за освіту. Якщо у миколаївчанок усе впиралося у гроші, то у мешканок області взагалі не було можливостей відвідувати школи. І дівчата, які виїхали із села до міста, часто були змушені йти працювати до публічних будинків.
На початку 19 століття проституція у Миколаєві була цілком легальною. Міська влада вела облік усіх миколаївських робітниць будинків толерантності. Слідкували за їхнім здоров’ям, за місцем, де вони працювали.
Повіями дівчата працювали як офіційно, так і не офіційно. З такими зв’язуватися було небезпечніше. Адже про їхній стан здоров’я не було вписано в регістр. Але вони стояли значно дешевше.
Один із найелітніших публічних будинків у Миколаєві був будинок мадам Божоле. В один там працювали повії вищого класу. І іноді їхній дохід на місяць міг доходити до 500 рублів, а одні з найдешевших дівчат, які працювали неофіційно, отримували близько 40 рублів на місяць. У той час, як робітниця на фабриці чи швачка отримувала 15 рублів на місяць. Тому іноді дівчата дуже легко йшли на цей крок. Особливо незаміжні дівчата. Хоча в історії були випадки, коли заміжні дівчата були змушені працювати в будинку розпусти. А в Миколаєві їх було чимало. Більша їх частина розташовувалась на вулицях: Садова, Мала морська, Рибна, Микільська, Херсонська, Соборна, Сінна, Декабристів.
Попри те, що влада стежила за здоров’ям повій, їхнє життя було не довге. Медицина була на низькому рівні. Про багато венеричних хвороб навіть не підозрювали. А методів сучасного запобігання вагітності взагалі не існувало. Велика оплата за “працю” не могла зберегти дівчат від проблем зі здоров’ям, викликаних перериванням вагітності та хворобами.
Миколаївчанки біля витоків готельного бізнесу
Попри високі “зарплати” у публічних будинках, далеко не всі дівчата погоджувалися на цю роботу. Більшість все ж таки вирішила займатися звичними справами. Наприклад, працювати покоївками.
Коли Миколаїв перестав бути закритим містом, до нього почали приїжджати іноземні моряки, купці, вчені, письменники та просто туристи. І тоді у місті виникла потреба у створенні справжніх готелів. Бо до цього були лише заїжджі двори в досить поганому стані. І не про яку прислугу там не могло йтися.
Але наприкінці 19 століття миколаївська влада висунула цілу низку вимог до готелів щодо їх доброустрою та робочого регламенту. Одна з умов стосувалася і прислуг – покоївок. Вся прислуга мала бути охайною, мова мала бути чистою і культурною.
Через такі вимоги не кожна дівчина могла влаштуватися на роботу в готель. Хоча в Миколаєві їх було кілька, і прислуги вони потребували. Найвідомішим і найбільшим був готель “Лондонський”, там було аж 60 номерів.
І у прислуги роботи було чимало. В основному готелі розташовувалися в центрі міста – вулиця Соборна, Фалєєвська, Макарова.
На відміну від роботи вчителем або “жрицею кохання”, у покоївки робота була досить важка фізично. Необхідно було носити важку білизну, прати її, чистити туалети, займатися прибиранням. До того ж графік у покоївок був часто ненормованим. А зарплата слуг була дуже мізерною. Невідповідна з тими навантаженнями і працею, яку тендітні дівчата щодня звалювали на плечі.
Майстрині капелюшної справи
Модистки були не просто кравчинями чи швачками. Вони займалися створенням унікальних предметів жіночого гардероба – капелюшків та жіночої білизни.
Під час жіночої освіти велика увага приділялася саме рукоділлю. Тому дівчата, закінчивши жіночу гімназію вже володіли азами рукоділля, і могли влаштуватися підмайстром до модисток. Або спробувати самостійно створювати предмети гардероба.
У 19 столітті у Миколаєві був будинок Вімута.
У різний час там був готель, квартири та кілька магазинів.
У деяких із них продавалася косметика, в інших – предмети гардероба. Така робота була за духом творчим особистостям і цінувалася досить непогано. Для дівчини було престижно бути кравчиною та підмайстром у модистки. Хоча великих прибутків чекати не стояло. Але для дівчат це був шанс досягти чогось у житті.
Частина базарного колориту
Історія Базарної площі у Миколаєві це окрема частина історії міста. На початку зародження та розвитку ринкової справи, це було чи не найвагоміше місце в місті. З усіх куточків Миколаївської області, і не тільки, на найстарішу площу Миколаєва приїжджали торговці, щоби продати різні товари. Але були серед них і особливий вид продавців – торгашки.
Вони з’явилися пізніше. Коли базарна справа почала виходити на рівень перепродажу. На початку власник товару самостійно продавали власноруч вирощені або створені продукти. З розвитком ринкової економіки країни почали з’являтися перекупники і наймані продавці. До них і належали торгашки.
Торгашками найчастіше були старші жінки. Молодим дівчатам не вистачало ще того вікового нахабства і наполегливості. Торгашки були впевненими у собі жінками, які були здатні вмовити покупця купити їх товар, та заткнути за пояс конкурентку.
Про торгашок були не дуже гарної думки через їхній зовнішній наполегливий антураж. Вони були галасливими, грубими, в чомусь зухвалими. Але це теж була праця, яка дозволяла цим жінкам годувати свої сім’ї.
