У любителів літератури словосполучення “Червоні вітрила” асоціюються з безсмертною книгою Олександра Гріна. Романтичні пригоди юної Ассоль турбували душу багатьох юних читачок. Але в миколаївчанок і жінок СРСР ця фраза означала щось більше. Це був один із найбільших промислових заводів півдня України, який займався створенням парфумерії та косметики. Завоювавши серця мільйонів жінок у всьому Союзі.
Довгі роки “Червоні вітрила” займали значне місце у промисловому житті міста. Багато покоління миколаївчанок та миколаївців працювали на ньому.
Як створювалася, розвивалася і зникала одна з найбільших фабрик Миколаєва. Більше на mykolaiv.one.
Між двома війнами
Зароджуватися нове і незвичне для корабельного міста виробництво, почало у 1927 році. Період між світовими війнами було складним для економіки країни. Але це не завадило відкрити у Миколаєві парфумерно-косметичну фабрику. Вона мала назву “Астра”, що означає зірка. То була міцна основа для майбутнього комбінату. Саме на ній розпочав свій розвиток майбутній гігант парфумерної промисловості, який прославив Миколаїв.
Для відкриття фабрики було обрано приміщення на вулиці Карла Маркса, 22. Неподалік парфумерної фабрики був скляний завод. Таке сусідство не завадило “Астрі” стрімко розвивати своє виробництво та розширювати асортимент готової продукції. А навпаки, навіть допомагав.
У 1930 році продукція фабрики була на всіх полицях магазинів. Вони випускали близько 80 одиниць парфумерної продукції. Небачені масштаби виробництва для такого відносно невеликого міста, як Миколаїв. Аж 15 видів різних парфумів створили миколаївські хіміки та парфумери. Для тридцятих років 20 століття це значне досягнення.
Вимушений переїзд
Початок Великої Вітчизняної війни багато що змінив у житті миколаївців. З цієї причини гордість міста корабелів – фабрика “Астра” – була змушена переїхати до міста Кинель. Може це і на краще. Під час німецької окупації багато заводів, будинків і будівель постраждали, деякі були знищені назавжди. Але фабрика там не прижилася, і після війни вона повернулася до рідної гавані.
Війна поставила парфумерне виробництво паузу. Якби не війна, то “Астра” могла розростися до розмірів величезного конгломерату набагато швидше. Натомість “Астрі” довелося ділитися площею зі скляним заводом, який також постраждав від війни. Тепер колишні сусіди стали ще ближчими один до одного. І з цього почалася їхня щільна співпраця.
Колаборація парфумерного та скляного заводу була настільки успішною та продуктивною, що згодом їх остаточно об’єднали та перейменували на Миколаївський парфумерно-скляний комбінат. Їхні роботи доповнювала один одного створюючи унікальні скляні флакони та аромати.
Аромат на весь Союз
У 1950 році у кожному місті Радянського Союзу була продукція миколаївського заводу. Одеколони, крему, рум’яна, помади, запашна вода – лише малий список тих продуктів, які любили радянські жінки. У 1960 роках найкращими в асортименті фабрики був крем “Ніжність”, “Місячний”, лосьйон “Огірочний”, корисні шампуні для волосся на основі морської води. Товари “Астри” були не тільки приємними, а й корисними. Крім чудової продукції, все це було поміщено у гарні скляні флакони. Це вже заслуга скляного заводу. Гарне зовні, якісне всередині.
Найбажанішим був набір “Червоні вітрила”. Він стояв недешево. І дозволити його могла не кожна жінка. Від цього він і був такий бажаний.
Приклад для наслідування
У другій половині 60-х років найкращі московські комбінати почали переймати досвід миколаївської фабрики. Такий рівень виробництва виявив необхідність створення власного бренду. І було вирішено вибрати “Червоні вітрила”, тим більше, що вже був набір з такою назвою, який завоював любов покупців.
Відкриваючи парфумерний завод, ніхто не міг подумати, що вона може затьмарити славу корабелів. Раніше всі знали про Миколаїв, як про місто, де будувалися кораблі. То з кінця 60-х років усі знали Миколаїв як, місто “Червоних вітрил”.
Нова назва подарувала друге дихання фабриці. З 1970 року за добу випускали 310 тисяч штук косметичної продукції. А штат розрісся до двох тисяч робітників. І всі вони зуміли випустити ще більше відомих наборів косметики, парфумів та кремів.
Все для працівників
У 1956 році миколаївський завод мав у своєму розпорядженні сім цехів. Це дозволяло йому обігнати найкращі та відомі заводи всього Союзу. Сам завод займався не лише виробництвом продукції та удосконалення технологічного процесу, а й турботою про співробітників. На кінець 50-х на фабриці працювало 1150 працівників. Дирекція фабрики дбала про добробут своїх співробітників. Адже для створення своєї продукції фабрика потребувала вчених-хіміків, лаборантів, робітників. Кожна людина була потрібна на виробництві, і всіх однаково цінували.
Для цього поряд були збудовані гуртожитки та житлові будинки, щоб співробітникам було ближче добиратися до дому. Адже завод працював у дві зміни. Сама територія заводу також була комфортною для перебування там працівників. Клумби, тротуари, дороги, сквери – все щоб робітникам було комфортно та приємно.
Попри те, що праця все ж таки була іноді важкою, працювати на фабриці було приємно і почесно. Багато хто бажав влаштуватися туди. І це мало чимало причин.
Заробітна плата на заводі постійно зростала. У міру збільшення обсягів виробництва та продажів, зростали та доходи. Наприкінці 80-х зарплата співробітників становила 212 рублів на місяць. І щороку вона зростала. Крім того, всі співробітники мали можливість їздити на літній відпочинок на Чорноморське узбережжя.
Сам же робочий день теж був наповнений усіма зручностями для співробітників – облаштовані кімнати відпочинку, душові, їдальня.
Всю цю ідилію порушили важкі 90-ті. Проблеми, які захлеснули нову країну, також торкнулися “Червоних вітрил”. Спочатку, щоб зберегти фабрику, були змушені скорочувати асортимент продукції, що випускається, і в тому числі працівників.
Спершу відмовилися від дорогої продукції у спробі зберегти виробництво знаменитих продуктів. Була надія, що саме флагмани не дадуть “Червоним вітрилам” потонути. Їхня слава послужить ще службу фабриці. На них покладали великі надії. І деякий час вони справді утримували фабрику на плаву
Після незалежності фабрика перестала бути Радянською і повністю перейшла до складу переробної промисловості “Укрефірпарфумерагропрому”. Це призвело до зниження постачання, припинення співпраці з минулими партнерами. Все це в союзі призвело до перебоїв у виробництві, і як наслідок зростання заборгованості перед співробітниками. Настали справді складні часи. Слава колись знаменитого конгломерату почала в’янути. Але фабрика продовжувала випускати продукцію. Нехай і не в минулих об’ємах, але на полицях магазинів були присутні “Червоні вітрила”. Хоч і стала вже рідкісним гостем у будинках миколаївчан. Інші фірми витіснили їх.
У 2000 році “Червоні вітрила” остаточно припинили свою діяльність. Право управління здобув російський концерн та виробництво зійшло нанівець. Нові власники приділяли багато уваги розділу брендів та власності, присвятили себе сваркам та скандалам, судовій тяжбі. Все це “вбило” виробництво. У 2006 році рахунки заводу були заарештовані та “Червоні вітрила” назавжди припинили своє існування.
На жаль, в історії Миколаєва “Червоні вітрила” не єдиний приклад того, як щось велике народилося в Миколаєві і на його вулицях зникло. Хоча такі приклади можна знайти в історії, напевно, кожного міста.
