Слово “провізор” має латинське походження, і перекладається як “той, що передбачає”. Провізори були навчені знати, які ліки мають допомогти при хворобі. Перш ніж фармацевтичне виробництво стало масштабним, провізори самостійно робили різні запаси з сушених трав, мазей, настоянок. Іноді їх так і називали “ті, що роблять корисні запаси”.
У Російській імперії існувала ціла система навчання на фармацевті. Для того, щоб стати фармацевтом, потрібно було мати науковий ступінь. Потрібно щоб він був вище аптекарського учня і помічника, і нижче магістра фармації. Більше на mykolaiv.one.
Саме магістри керували аптеками. Щоб стати провізором, потрібно було пропрацювати в аптеці учнем аптекаря від двох до трьох років, і потім скласти іспит. Після успішного складання іспиту людина переходила на посаду аптекарського помічника, де ще працювали три роки, прослухати курс лекцій в університеті та знову скласти іспит. З самого заснування аптечної справи до навчання підходили серйозно. Адже справа була не жартівлива.
У Миколаєві аптечна справа пройшла свій шлях становлення від маленьких кіосків до сучасних аптек.
Перші сліди фармацевтів
Перші сліди наявності на півдні України провізорської справи знайшли під час розкопок в Ольвії. Археологи проводили розкопки Верхнього міста та, крім знайдених історичних артефактів, знайшли маленькі глиняні флакончики червоного кольору. Їх виявили на тому місці, де згідно з припущеннями істориків, знаходився ринок.
Ретельно дослідивши флакони, історики виявили, що в них зберігалися аптечні препарати. Є легенда, що місцевому провізору наснилися рецепти лікувальних препаратів. І саме з цього фармацевта розпочалася аптечна справа у Миколаївській області та самому місті. Але, свій відлік миколаївська аптечна справа почала набагато пізніше.
До 18 століття лікарська справа, не лише на території сучасної України, а й у світі загалом, була дуже плачевною. Людей лікували святими мощами, молитвами, заговорами. Були й дуже блюзнірські “рецепти”, коли для лікування якоїсь хвороби радили застосовувати частини людських чи тваринних органів. У Китаї й донині збереглися традиції використовувати з лікувальною метою народні засоби – сушені комахи, роги, частини тіл тварин. З кінця 19 століття людей у Європі намагалися лікувати людським жиром.
Але, якщо говорити про більш звичні натуральні ліки, то варто згадати про настоянки з лікувальних трав, про лікувальні солі. Їх повсюдно застосовували для лікування різних хвороб. Провізори в маленьких колбочках змішували олії, настоянки. Внаслідок природного перебігу часу всі ці суміші та настойки залишили свій слід на стінках глиняних пляшечок. І низка аналізів допомогла їх виявити.
Все почалося з війни
Князь Потьомкін мав свій почет, який завжди мандрувала разом із ним. І в ньому перебував лікар Данило Самойлович. Він був особистим лікарем Потьомкіна. Але займався не лише проблемами князя. Саме він запропонував Потьомкіну побудувати прифронтовий лазарет. Оскільки на той час Миколаїв був прифронтовим містом. Йшла російсько-турецька війна, і до Миколаєва привозили багато поранених солдатів. Також у цей час з’явився перший мурований стаціонарний госпіталь. Збудували його у селі Вітовка, на лівому березі Бузького лиману.
Російсько-турецька війна послужила початком зародження аптечної справи в миколаївському краї. Фіналом війни послужило взяття Кінбурнської фортеці та Очакова. Надходження поранених солдатів закінчилося, але аптечна справа продовжила свій розвиток. Тепер воно “перекочувало” до міста. Адже там почався розвиток верфі, і аптекарі були дуже доречними.
Ліки для корабелів
Стрімкому розвитку міста посприяла верф. Популяризація кораблебудівної справи перетворила Миколаїв на місто підвищеної значущості для тодішньої влади. Він став на один рівень з Пітербургом.
З кожним роком дедалі більше людей почали приїжджати до міста. Відкривалися нові навчальні заклади, приїздили студенти із Херсона. І всім їм так чи інакше потрібна була фармацевтична допомога.
Спочатку медикаменти для адміральських рекрутів, моряків та будівельників замовляли у Вітовському шпиталі. А на початку 19 століття у самому місті з’явився Морський військовий шпиталь. А внаслідок чого, і державна аптека Морського відомства. Їхньою метою було обслуговування суто працівників морського відомства та їх рекрутів.
Аптека Морського відомства складалася з аптеки, аптечної лабораторії та “аптечного городу”, на якому вирощували лікарські трави. Він розташовувався у квадраті вулиць 1-а Слобідська та 61-го Комунару.
У такому вигляді Морський госпіталь та аптечний комплекс проіснував до 1878 року. У 1864 році академік Рульов вирішив звести нову будівлю для госпіталю. У новій будівлі аптека отримала цілий поверх – перший. Там був аптечний пункт, лабораторії, підвали та погреби для зберігання сировини для майбутніх ліків та вирощування нових. Так виглядала перша казенна (державна) аптека до Миколаєва. Але, крім казенних, був ще й приватні аптеки.
Приватні провізори
Незабаром у Миколаєві почали з’являтися приватні аптеки. Вони бували двох типів: аптеки та аптечні магазини. В перших продавали готові ліки власного виробництва, а в других тільки готові.
Перша приватна аптека виникла завдяки провізору Карла Гейне. У 1826 році він звернувся до адмірала Грейге і попросив виділити йому місце для будівництва будинку. Новий будинок знаходився на вулиці Купецька (Потьомкінська). Там він відкрив першу вільну аптеку для всіх миколаївців, які не підпадали під заступництво морського відомства. Приватна аптека проіснувала до революції. Потім її націоналізували, і вона стала державною.
У 19 столітті розпочала своє існування ще одна приватна аптека на базарній площі – аптека Вендельберга. Це була перша філіальна аптека, яка проіснувала досить довго, змінивши майже десяток власників.
Загалом у Миколаєві існувала велика кількість приватних аптек. Попри складне та тривале навчання, провізорів у Миколаєві було чимало.
Робота мрії?
Працювати провізором було непросто. Тривале навчання, два іспити – складні випробування на шляху до посади провізора чи магістра фармацевтичної справи. У середньому на території імперії зарплата провізора на кінець 19 століття, становила 50 рублів на місяць, а аптекарського помічника – 25 рублів на місяць. На початку 20 століття зарплата провізора зросла до 100 рублів на місяць. Іноді ця зарплата була меншою або більшою залежно від товарного обігу аптеки та міста.
За роботою аптек здійснювався державний нагляд – Медичний департамент. Власника могли оштрафувати штрафом у розмірі від 5 карбованців до 500 карбованців.
До того ж у 1907 році було вирішено розширити кількість предметів, що вивчаються, і продовжити термін навчання. Це створювало додаткові проблеми, хоч і покращило якість фармацевтичних продуктів.
Робочий день провізора складався не лише з реалізації аптечної продукції, а й зі створення нових препаратів. Змішування інгредієнтів у необхідних пропорціях та стані для їх подальшого терапевтичного успіху. При тому, що в аптеку будь-яка людина могла звернутися без призначення лікаря. Миколаївець просто приходив та озвучував провізору свою проблему, і той уже видавав необхідні ліки. По суті, для роботи провізором необхідно було розібратися не тільки в рецептах складання ліків, а й у конкретних призначеннях. Нерідко це призводили до летальних наслідків через неправильне призначення або неправильно змішані ліки. Це спричинило збільшення віку навчання.
Зарплата провізора була досить прийнятною на той час. Але і навчання тривало і складно. Не кожен охочий міг подолати весь обсяг знань.
