Якісна жіноча освіта завжди була яскравим показником сучасного та освіченого суспільства. У 21 столітті нам це здається чимось само собою розуміючим, але був час, коли жінки не мали можливості вчитися. Такий період був і в історії Миколаєва. Досить довгий час у місті існували лише школи для хлопчиків. І дівчатка не могли там навчатись. Вони виростали навіть не вміючи читати та писати. На той час єдина роль жінки полягала у підтримці домашнього вогнища та народженні дітей. Поява першої жіночої гімназії – це значний період у житті міста, який позитивно позначився на його розвитку. Більше на mykolaiv.one.
Як закладалось перше каміння
Розмістилася перша жіноча освітня установа Миколаєва у самому центрі тогочасного міста – на вулиці Никольска. У 1863 році там же відкрилося Миколаївське жіноче чотирикласне училище І-го розряду. Новий навчальний заклад дав змогу миколаївцям освоїти базові робітничі професії. На жаль, жіноче училище проіснувало недовго. З 1870 року у стінах цієї будівлі була Маріїнська жіноча гімназія.
Назва Маріїнської гімназії була загальною назвою для всіх загальноосвітніх жіночих закладів. У таких гімназіях навчання тривало сім років.
У перші роки свого життя гімназія розташовувалося в маленькій одноповерховій будівлі навпроти повітового училища.
Приміщення, в якому знаходилась Маріїнська гімназія, було абсолютно не пристосоване для цього. Та й для перебування там людей на тривалій основі, також. У будівлі було дуже холодно. А організувати опалення в ньому було неможливо. Викладачам та гімназисткам доводилося в зимовий час займатися у верхньому одязі.
Крім відсутності опалення, було дуже мало місця в приміщеннях та інших залах. Розмістити всіх учнів та викладачів не виходило. Навіть перебудова штабу у 1879 році особливо не врятувала ситуацію. Проблема встала гостро. Охочих навчатись було багато.
Миколаїв був портовим містом, яке стрімко розвивалося. У ньому мешкала значна кількість забезпечених людей, морських адміралів, торговців. Часто вони приїжджали разом із сім’ями, і їхні доньки виявляли бажання здобути освіту. Значить Маріїнська жіноча гімназія потребувала нового будинку.
Нові стіни, нове життя
Нове приміщення було вирішено збудувати коштом міста. Миколаїв зумів визнати свою потребу у навчальному закладі. І для будівництва нової будівлі було залучено Євгена Штукенберга, миколаївського архітектора. Штукенберг почав творити свій новий витвір у 1892 році. Архітектор обрав для своєї будівлі стиль ренесанс. Будівля вписалася у тодішній образ міста просто ідеально. Але в перші роки свого життя це були єдині її переваги. Всередині будинок мав невеликий хол, була відсутня будь-яка вентиляція. А водопровід з’явився лише 1910 році. І його довелося проводити під готову будівлю. Це обійшлося місту в нечувану на той час суму – 832 рублі.
Попри всі недоліки, нова будівля була кращою за колишню. Маріїнська гімназія отримала друге дихання. Площа навчального закладу, що значно зросла, подарувала можливість більшій кількості жінок здобути освіту.
Важкий навчальний процес
Навчальний процес у Маріїнській жіночій гімназії був дуже складним. Вимоги, які викладачі висунули своїм учням, були на межі можливого. Попри фінансову оплату за навчання, велика кількість студентів була відрахована.
У перший рік роботи гімназії, навчання закінчили лише 11 студенток. Хоча вступило 42. З наступними роками ця ситуація лише посилювалася. У 1875 році було відраховано 61 студентку. Історія замовчує у чому саме полягала складність освіти. І чому був такий високий відсоток відрахування студентів. Попри всю складність навчання, кількість студенток з року у рік лише зростала. Так, у 1908 році кількість студентів перевищила 700 осіб. Хоча норма складала 360 осіб. Знову в будівлі гімназії ставало тісно. Але навчальний процес не зупинявся.
Спочатку Маріїнська гімназія створювалась як семирічний заклад. Але за фактом у ній існував ще й восьмий клас. Після закінчення восьмого класу присвоювалось звання наставниці чи домашньої вчительки з одного, чи кількох предметів.
Можливо суворість навчання у Маріїнській гімназії була обумовлена бездоганною репутацією та кваліфікацією її випускників.
Що носили вихованки першої жіночої гімназії
Носили миколаївські гімназистки досить звичний для того часу одяг. Якоїсь особливої форми не було. Дівчата носили довгу сукню з коричневої вовняної тканини. Лінії сукні були зовсім рівними та гладкими, без складок та заломів. Ліф у вбранні був відкритим. Стриманий образ гімназисток доповнювали короткі білі рукавички, білий фартух, нарукавники та пелерина. Пелерина – це така накидка на плечі. Чимось схожа на коротке пончо. Таке вбрання дівчата носили лише влітку – з травня по вересень.
Зараз може здатися, що це надто закрите вбрання для спекотного миколаївського літа, але на той час були такі правила. І не носіння рукавичок чи пелерини, хай і в спеку, було ознакою поганого тону.
У холодну пору року вбрання дівчат особливо не змінювалося. Теж коричневе плаття, тільки вже із закритим ліфом та довгими рукавами. Доповнював зимове вбрання чорний фартух з нагрудником і білий комірець.
Єднальним елементом одягу гімназисток, окрім сукні, був блакитний бант на правому плечі, що носили поверх одягу. Саме цей бант і допомагав відрізнити гімназисток від інших миколаївських жінок у аналогічних вовняних сукнях. А їх на той час багато хто носив. Якихось інших визначальних елементів в одязі, типу нашивки із назвою навчального закладу, не було.
Ціна безцінного
Попри те, що будівля для гімназії була збудована коштом міста, персонал школи утримувався виключно коштом учнів. В 1911 році в школі навчалися 600 учениць, які за рік навчання сплатили майже 47 тисяч рублів. Були й такі студентки, котрі звільнялися від плати за навчання. До них належали талановиті дівчата з бідних сімей, які не могли дозволити собі робити грошові внески.
Попри таку велику суму для того часу, цих грошей не завжди вистачало на утримання гімназисток. У середньому з року в рік, сума надходжень була такою самою. Але витрати часом перевищували надходження від учениць. Різниця, яка становила кілька тисяч рублів, покривалась коштом міської скарбниці.
Для підтримки незаможних дівчат, які бажають здобути освіту, проходили благодійні заходи. Іноді у них брали участь і самі гімназистки. Викладачі та учениці гімназії організовували театральні постановки, концерти, робили виставки у стилі “живих картин”. Ціна за вхід на такий захід становила три з половиною карбованці. Це допомагало гімназії зібрати хоча б частину фінансів, що бракують. Невідомо, коли саме зародилися подібні благодійні вечори. Навряд чи у 20 столітті таке відбувалося вперше.
Також, на той час відбувалось заступництво найбільш забезпечених членів суспільства. Заможні жителі міста могли брати на фінансове забезпечення одного або кілька студентів та оплачувати їх освіту. Це вважалося на той час дуже почесним. Займатися заступництвом хотіли багато хто. Це й дозволяло дівчатам із бідних сімей здобувати освіту.
