Історики стверджують, що перші ринки, або як їх спочатку називали – базари, з’явилися разом із появою ринкових відносин у світі. Перші базари влаштовувалися просто неба. І являли собою лави столів із товарами. Згідно з історичними документами, перші ринки були зафіксовані приблизно 3000 року до н.е.
Перші базари істориками були виявлені у давній Вавилонії, Ассирії, Греції, Єгипті. Але далеко не всі народи влаштовували базари. Так у давній Персії базарів не існувало зовсім. Більше на mykolaiv.one.
З розвитком мореплавства стали продавати й заморські товари. Багато дивовиж з інших континентів та далеких країв з’являлися лише на базарах у портових містах. До таких міст можна зарахувати і Миколаїв. Завдяки тому, що Миколаїв був портовим містом, іноземні судна привозив у місто заморські дива. І миколаївські базари набули різноманітності. Хоча така нагода випала їм не з самого моменту заснування міста.
Перші базари займали різну площу. Іноді вони простягалися на всю вулицю, іноді займали територію цілої площі, іноді кілька кварталів. Перший базар у Миколаєві облаштувався на Базарній площі.
Особливе місце
Нині, ринки працюють щодня. Раніше базари могли працювати тільки у вихідні або одного конкретного дня. Звідси й походить назва “базарний день”. Окрім безпосередньої торгівлі, базар завжди був центральним місцем міста. Там зосереджувалося все життя міста та навколишніх сіл. Все стікалося до цього місця. Там поширювалися всі головні новини, плітки, чутки.
Історично вважається, що перший базар був на найстарішій площі міста – базарній площі. Але своє зародження почалося ще на Магістратській площі. Там облаштувався базар із першого року заснування міста. Тоді він ще був закритим від сторонніх туристів та моряків. Миколаїв високо цінувався в імперії за його кораблебудівний потенціал. І довгі роки був стратегічно важливим містом.
Ряди на першому базарі мали свої назви. Були грецькі ряди, вони отримали свою назву через те, що там торгували греки. Також були Вітальні ряди. На лавах продавали всі доступні на той час товари.
Перший базар був розкиданий містом. Наприклад, щоб купити м’ясо, потрібно було йти на вулицю Таврійська. Там найкращі м’ясники міста продавали домашню продукцію. Там же відбувалася і обробка туш.
Привізні товари з області чи інших міст продавали тільки на перехресті Соборної та Херсонської.
Всі разом
Об’єднанню всіх рядів в єдиний ринок посприяв адмірал Грейг. Він розпорядився, щоби під базар виділили відповідну площу. Таке місце знайшлося неподалік центру міста. І займав він кілька кварталів, попри те, що місто за своїми габаритами було досить маленьким. Хоча за мірками того часу, Миколаїв був практично мегаполісом.
На планах міста та картах датованих 1832 роком вже були позначення Базарної площі.
Там відзначалися ряди з м’ясними лавками, привізна площа. Крім торгових крамниць була ще й міська важня – місце, на якому проводилося контрольне зважування товару. Це робилося для того, щоб продавець міг становити ціну конкретний товар. Ваги були далеко не у всіх.
Остаточно Базарна площа набула свого остаточного вигляду наприкінці 19 століття. Місто перестало бути закритим від сторонніх очей, розвивалася портова діяльність. Це призвело до розширення і самого ринку. Тепер він почав займати цілих шість кварталів. Географічно він розташовувався між Херсонською вулицею, Соборною та Глазенапівською. Посеред Херсонської вулиці, нині це Центральний проспект, розташовувалися м’ясні ряди. Крім торгових кіосків там знаходилися льодовики (резервуари з льодом) на яких зберігали м’ясо. Адже холодильників тоді не існувало.
На базарі було приблизно 15 одноповерхових будівель. Наприкінці був так званий Привоз. Там торгували просто з возів, не орендуючи лавки.
У 1883 році проїжджу частину базару виклали каменем, і встановили нові ларі.
Як проходив процес
Базар від ринку відрізняється тим, що на ринку для торгівлі необхідно орендувати місце, а на базарі цього робити не потрібно було. Усі торгаші займали вільні місця.
Коли Базарна площа набула свого остаточного вигляду, то вона перейшла вже більше у статус ринку. Хоча там ще збереглися ринкові місця.
Робочі будні торговців на ринку неодноразово висвітлювали в художній літературі та кінематографі. І вони недалеко пішли від реальності. Для того, щоб зайняти зручне та прибуткове місце на майданах, продавці приїжджали ще з ночі. Займали місце заздалегідь. На ночівлю вони залишалися на базарі, спали під своїми возами. Це було зроблено з метою економії та охорони свого товару.
На самому початку зародження базарної справи люди продавали те, що вродило лишком. Сіяли і садили все, що було необхідно для ситого життя. І якщо завдяки природі чогось уроджувалося з лишком, то це привозили на базар. Іноді вирощував щось спеціально на продаж. Адже у селян, які не мали змоги ходити на роботу та заробляти гроші, базарна торгівля була єдиним способом отримати живі гроші.
Хоча бували випадки, коли торгівля проходила за принципом бартеру. Коли грошей не було, люди просто обмінювали зайві продукти.
Що продавали на миколаївському базарі
На миколаївському базарі продавали практично ті самі продукти, що і ми зараз бачимо. Різниця тільки була в цінах та міра виміру. Сипучі продукти продавали пудами.
Наприклад, сіль. На базарі у Миколаєві продавали сіль, яку видобували в області. На солончаках на Кінбурнському півострові відбувався видобуток солі. Цю сіль продавали не лише у Миколаєві, а й на території інших областей. Соляний промисел у свій час був досить добре налагоджений у Миколаївській області. Хоча спочатку і був дуже травмонебезпечним. Багато робітників помирали на солончаках.
Так само, на базарі можна було купити зерно, дерть, борошно, насіння. Борошно і дерть виробляли в домашніх умовах. Для цього використовували кам’яні пристосування – два кола, менше коло у більшому колі. У рух їх приводили силою. Коло крутилося і розчавлювало зерна пшениці. Таке борошно було далеким від сучасного борошна вищого ґатунку. Вона була не такою білою, більше сірою. У наш час ми таке борошно називаємо з висівками. Або ще один старовинний пристрій, який з’явився трохи пізніше, і використовувався для подрібнення кукурудзи або соняшника. Даний агрегат являв собою дерев’яну лаву на якій стояло металеве високе коло, а всередині жерстя з зубцями та ручкою. Зверху засипали продукт, крутили за ручку та отримували подрібнену крупу.
Це був складний і трудомісткий процес, але іншого вибору селяни не мали. Механічне виробництво почалося набагато пізніше. Іноді, в місцях, де це було можливо, в гирлах річок, встановлювали млини, які допомагали молоти борошно. Хоча там теж потрібна була жива сила, яка б запускала млин. Іноді допомагали сили природи. Але в іншому все землеробство було покладене на плечі людей.
Загалом перелік продуктів на базарі був стандартний – молоко, мед, медовуха, домашнє вино, м’ясо, яйця, овочі, крупи, риба. Коли Миколаїв став відкритим для іноземних суден, на ринку почали з’являтися імпортні (заморські) товари – спеції, чай, кава, тканини.
На ринку продавалися і одяг. Як правило, зроблена вона була з натуральних тканин. В основному із льону. Іноді її оздоблювали вишивкою.
Рибні продукти виловлювали безпосередньо з Південного Бугу чи привози з сіл узбережжя Чорного моря. Благо географічне розташування Миколаївської області дозволяло із самого її заселення мешканцям їсти морські продукти.
